Основні складові формування позитивного іміджу особистості державного службовця:
підвищення кваліфікації, удосконалення професійного добору; впровадження норм етичного кодексу;
вивчення громадської думки про якість і ефективність роботи державних службовців, виконання здійснюваних ними державних функції в межах визначених повноважень.
залучення представників засобів масової інформації для покращення комунікацій з громадськістю.
Обмін інформацією між людьми у процесі управління називається комунікацією. Комунікації (лат. communicatio) в управлінні – це процес спілкування, зв’язок між двома або більше індивідуумами, заснований на взаєморозумінні; повідомлення інформації однією особою іншої або ряду осіб.
Зв’язки з громадськістю – “паблік рилейшнз” (від англ. public relations — відносини з публікою, зв’язок з громадськістю) – одна із конкретних функцій управління, яка сприяє встановленню та підтриманню спілкування для виявлення спільних інтересів та досягнення взаєморозуміння й співробітництва між організацією і громадськістю. Метою органу державної влади, відповідального за зв’язки з громадськістю є встановлення двостороннього спілкування для виявлення спільних інтересів та досягнення взаєморозуміння між громадянами та державною владою, що засноване на природі, знанні та повній поінформованості. На практиці зв’язки з громадськістю реалізуються шляхом:
вжиття заходів спрямованих на досягнення доброзичливості;
збереження високої репутації (виявлення традиції організації, які можуть зашкодити громадській думці, і відмова від них);
внутрішні відносини (використання прийомів, зорієнтованих на створення у співробітників почуття відповідальності та зацікавленості у справах адміністрації).
Для формування позитивного іміджу політика, державного службовця слід чітко визначити наявність позитивних і негативних комунікативних якостей.
| КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ | |
| позитивні | негативні |
| порядність | аморальність, нечесність
|
| справедливість | несправедливість |
| врівноваженість, поважливе і шанобливе ставлення до громадян | дратівливість, нестриманість, зухвалість, зневажливість, нахабність |
| довіра до колег | підозрілість, недовір’я |
| стимулювання ініціативи, творчого підходу до роботи | консерватизм, роздратування, заздрість |
| доброзичливість, щирість | лицемірство, зарозумілість, злість, самовпевненість, пихатість |
| тактовність, доброзичливість, товариськість, врахування індивідуальних особливостей підлеглих | нетактовність, відсутність співчуття, бажання зробити кому-небудь добро, принести користь, черствість, грубість, жорстокість
|
| відсутність дріб’язковості | бюрократизм, надмірна прискіпливість |
| самокритичність, вимогливість до себе та до підлеглих | відсутність критичного ставлення до себе, до своєї діяльності, поведінки, невимогливість до себе та підлеглих |
| толерантність | відсутність терпимості до думок, поглядів, вірувань інших |
Позитивний імідж державного службовця має два аспекти: внутрішній й зовнішній.
| ПОЗИТИВНИЙ ІМІДЖ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ | |
| внутрішній аспект | зовнішній аспект |
| вміння справляти на оточуючих позитивне враження про себе | чистота, охайність одягу, привітність, доброзичливість |
| уміння спілкуватися з людьми, вислуховувати їх | стриманість, вміння стримувати свої емоції, керувати своєю психікою |
| володіння позитивними особистісними якостями | вироблення в собі позитивних особистісних якостей, хороших манер поведінки |
В цілому варто зазначити, що створення позитивного іміджу державного службовця – складний, циклічний процес, який потребує постійного самовдосконалення.
Вивчаючи питання лідерства доцільно знову звернутися й більше ґрунтовно поаналізувати зміст поняття «влада».
Влада – це багатогранне суспільно-політичне, правове поняття проявом якої є:
владні відносини в суспільстві: одні управляють, а інші підкоряються;
здатність досягати поставленої мети;
спроможність соціально-політичної системи забезпечувати виконання прийнятих нею рішень;
спосіб самоорганізації людської спільноти, заснованої на розподілі функцій управління і виконання;
можливість і здатність проводити свою волю [159].
Влада являє собою форму соціальних відносин, яка характеризується здатністю впливати на характер і напрям діяльності та поведінку людей за допомогою економічних, ідеологічних і організаційно-правових механізмів, а також авторитету, традицій, насилля (влада економічна, політична, державна, сімейна та ін.). Сутністю влади є владні відносини, панування і підпорядкування.
Існує чимало підходів до класифікації джерел влади, узагальнено їх можна подати наступним чином.
Державна влада – політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, вона (влада) здійснює спрямовуючий, організуючий, регулюючий вплив на суспільство [38, с.329].
Владні відносини – це особливий вид суспільних відносин, що виникають у процесі управління – діяльності свідомо-вольового й організаційного характеру, відносини, що встановлюються у ході взаємної діяльності органів влади та людьми.
 |
Тип відносин, які виникають між державою (суб’єктом державного управління) та державною установою (об’єктом державного управління), є завжди державно-владним, причому державно-владними повноваженнями наділено завжди одну сторону – суб’єкта управління, а на долю об’єктів управління залишається виконання наказів, розпоряджень та інших нормативних документів, що надходять від суб’єкта.