§ 2. Місцеве управління
Місцеве управління в Київській Русі здійснювалося як князівськими, так і земськими органами влади.
Органами центрального уряду на місцях були посадники. Вони призначалися князем в різні місцеві адміністративні центри.
Посадник був правителем окремої провінції, урядовою особою на рівні князівського намісника. Посадники князя виступали виразниками його політики. Звідси намагання князів замінити ці посади власними ставлениками. Так, після своїх походів Олег у 882 р. скрізь на завойованих землях «посади мужи свои». Олег Святославович у 1096 р.17
захопивши Муромську і Ростовську землі, "посажаща посадники свои по городам и дани поча имати".
Основною функцією посадників була організація управління ввірених їм міст. Вони здійснювали також контроль за стягненням з населення і розподілом різних податків і мит, стежили за дотриманням порядку, судили місцеве населення, піклувалися про військову оборону та безпеку провінції. У віданні посадника була й прилегла сільська територія. Як правило, князі призначали посадниками бояр та інших "добрих мужів". З середини XII ст. посадники стали поступово витіснятися намісниками. Посадники збереглися лише в Новгороді та Пскові, де вони відігравали важливу роль. Особливістю цього інституту в Новгороді було те, що посадники тут не назначалися князем, а обиралися. Про те, яке значення мав у Великому Новгороді посадник, свідчило хоча б те, що для визначення дати якоїсь події зазвичай згадувалось ім’я посадника, який тоді управляв містом. Управителями сільських волостей були волостелі, або старости. Посадники і волостелі мали найближчих помічників - тіунів, мечників, мостників, вірників, які займалися охороною торговельних шляхів, спорудженням мостів і ремонтом доріг, стягненням податків, відали питаннями освіти, виконували інші різноманітні функції, забезпечуючи підпорядкування місцевих територій владі київських князів.
На рівні земського управління тривалий час існувала десятинна система управління (тисяцькі, соцькі, десяцькі), яка збереглася від військової демократії і виконувала адміністративні, фінансові та інші функції.
Свого часу київські князі на завойованих і приєднаних до Києва нових землях ставили у центрах племені свої гарнізони: у головному місті племені й особливо важливих центрах - великий гарнізон, так звану тисячу, що поділялася на сотні. Начальником гарнізону був тисяцький, а командиром окремих дружин - соцький. У менших за значенням містах залишалися менші гарнізони, якими командували соцькі й десяцькі. Ці гарнізони ставали опорними пунктами, що укріплювали князівську владу на місцях. Поступово тисяцькі, соцькі, десяцькі стали виконувати адміністративні функції. Вони наводили порядок у місті, придушували опір місцевого населення, допомагали збирачам данини, виконували торговельно-поліцейські функції, а вже згодом, з розвитком князівської юрисдикції, - судово-адміпістративні функції. Ще з часів дружинної організації ТИСЯЦЬКІ вважалися народними урядовцями, бо їх обирало віче. Вони очолювали народне ополчення, а в мирний час дбали про публічну безпеку.
18
Взагалі, тисяцький був представником народних інтересів, інтересів і самої земщини, і через це до його голосу мусив прислуховуватись навіть князь. Коли, наприклад, князь хотів розпочати війну без волі віча, то на перешкоді цим намірам ставав тисяцький. Таким чином, тисяцький був представником земщини в центрі, головним органом масне земського управління. Пізніше тисяцького призначав князь, і він фактично став княжим урядовцем-воєводою.
На місцях органами земського управління були соцькі, десяцькі, старости, старці, добрі люди тощо.
Діяльність соцьких, як і тисяцьких, спочатку мала в основному військовий характер, але з розвитком князівської влади і князівського апарату управління ці функції було скорочено. Головним обов’язком соцьких було піклування про забезпечення в даній адміністративній одиниці ладу і порядку, постачання кіньми військових і службових осіб взагалі, турботи про відбудову оборонних споруд міста, стягнення з населення різних повинностей.
Ті самі функції у містах, і головним чином поліцейського характеру, виконували підлеглі соцьким десяцькі. Соцький і десяцький були фактично намісниками у військово-адміністративних округах.
Посадники, тисяцькі, соцькі, десяцькі та їх численні помічники тіуни, мечники, мостники, вірники, митники тощо - утримувалися за рахунок податків та поборів з населення. Такий тип управління називався системою кормління.
З розвитком феодалізму десятинна система управління змінюється двірсько-вотчинною системою. За цією системою не існувало різниці між органами державного управління і органами управління особистими справами князя (боярина). Всі важелі управління сходилися у дворі князя (боярина). Кожен, хто входив до князівського двору (боярської вотчини) і відав тут будь-якою ділянкою господарства, або був просто близьким прислужником князя (боярина), міг з дозволу хазяїна виконувати і державні функції.
Питання для самоконтролю
1. Яким чином народовладдя в Київській Русі виявлялося в реальному житті?
2. Які управлінські функції покладалися на віче?
3. Покажіть взаємозв’язок між походженням державного управління в Київській Русі і виникненням та ростом князівської влади.
19
4. Охарактеризуйте управлінські функції київських князів.
5. Порівняйте управлінські функції перших і останніх князів Київської Русі.
6. Розкрийте роль у центральному управлінні Давньоруської держави боярської думи.
7. Яку роль у центральному управлінні Київської Русі відігравав княжий двір?
8. Чим було викликано ускладнення завдань державного управління в Київській Русі?
9. Які посадові особи з князівського адміністративного апарату Вам відомі?
10. На які органи влади в Київській Русі покладалося здійснення місцевого управління?
11. Які функції у здійсненні державного управління покладалися на посадників?
12. Хто такі волостелі та старости?
13. Зробіть порівняльний аналіз десятинної і двірсько-вотчинної системи управління.
14. Що таке земське управління?
15. Які органи земського управління Вам відомі?
16. Які основні причини заміни десятинної системи управління двірсько-вотчинною?