§ 2. Державне управління в період Золотої Орди
На початку XIII ст. у степах Центральної Азії виникла ранньофеодальна Монгольська держава на чолі з Чінгіз-ханом, який невдовзі розпочав грандіозні завойовницькі походи, внаслідок чого була створена величезна імперія.
Значна частина монголо-татарських орд дійшла до Північного Причорномор’я. 31 травня 1223 р. вони розгромили русько-половецьке військо на річці Калці. Тоді Русь вперше дізналась про татар. Смерть Чінгіз-хана, міжусобиці в орді відстрочили на деякий час нове нашестя. Але вже у 1236 р. онук Чінгіз-хана Батий (Бату) вийшов на кордони Русі. У 1237 - 1241 рр. землі Русі були захоплені ордами Батия і перетворені на руїни та попелища. У 1242 р. знекровлені опором Русі війська Батия припинили загарбницький похід на захід і повернулися до пониззя Волги, де було засновано державу - Золоту Орду зі столицею Сарай-Бату (біля сучасної Астрахані).В часи найвищого свого піднесення кордони Золотої Орди простягалися від сибірської річки Обі на сході до Дунаю на заході і від заволзьких лісів на півночі до Азербайджану і Хорезму на півдні. На цій величезній території проживали різні народи, які розмовляли в основному тюркськими мовами. Загальною назвою кочових жителів Золотої Орди стало слово "татари". Спочатку Золота Орда (Улус Джучі) входила до складу величезної Монгольської імперії. Хани Золотої Орди в перші роки її існування були підпорядковані верховному хану в Каракумі. Однак з часом імперія розпалась на кілька ворогуючих держав-улусів. З другої половини XIII ст. Золота Орда стає самостійною державою.
На чолі західної частини цієї держави стояв хан із родини Бату, на сході правили залежні від нього спадкоємці Орду (брата Бату). Русь безпосередньо контактувала із західною частиною цієї держави. Спочатку монголи організували управління цією підвладною їм територією відповідно до своїх звичаєвих порядків. Завойовані території були поділені між братами Бату і перетворені на удільні володіння.
Удільні правителі виділяли для ханського війська певну кількість озброєних вершників і відраховували до ханської скарбниці частину податків, які вони збирали з населення уділу. У XIV ст. Золота Орда була поділена на чотири великі провінції, які ще називалися улусами. Намісники цих провінцій (улусбеки) були командирами великих армій і водночас відали всіма питаннями управління на підвладних їм територіях. Усією ординською армією командував воєначальник - беклярібек. Він вважався главою кочової25
знаті, і іноді його вплив міг переважати владу самого хана. Нерідко це спричинялося до кривавих міжусобиць. Час від часу могутність беклярібеків (Ногая, Мамая, Егідея) зростала настільки, що вони на свій розсуд призначали ханів.
З розвитком державного ладу і ускладненням управлінських функцій у Золотій Орді зростає роль чиновників. Тут монголи взяли за зразок адміністративний устрій держав Середньої Азії. Так, при хані був візир, який відповідав за всі сфери цивільного життя держави. Візир і очолюваний ним диван (державна рада) розпоряджалися податками, фінансами, торгівлею. Саме в канцелярії дивана зберігалися девтері - податкові списки, за якими стягувався "вихід" (данина) з руських князівств.
Питаннями зовнішньої політики займався, як правило, хан зі своїми найближчими радниками і беклярібек. Золота Орда протягом тривалого часу була однією з наймогутніших держав Східної Європи, тому від стосунків з нею залежала доля багатьох країн. З ханським двором намагались встановити дружні відносини європейські королі і Папи римські, візантійські імператори і турецькі султани.
Золотоординські хани, маючи уявлення про військові можливості Русі і готовність її народу відстоювати свою національну державність, відмовились від прямого включення її земель до складу Золотої Орди. На відміну від завойованих країн Середньої Азії, Прикаспію і Північного Причорномор’я, які стали територіями монгольської державності, Русь зберегла свою державність. На підлеглих територіях була залишена місцева адміністрація, військо.
Проте, опинившись під владою завойовників, населенню Київської Русі довелося вчитися жити в нових умовах, при новій системі державного управління. Князям і населенню було оголошено, що відтепер верховним правителем Русі є глава Монгольської імперії, а безпосереднє управління здійснює хан Батий. За ординським ханом закріпилась назва "цар" (раніше на Русі так титулували тільки візантійського імператора). Кожне князівство вважалось тепер у першу чергу "царевим улусом" (ханським володінням) і лише в другу - "князівською вотчиною" (тобто спадковим володінням князя). Князі зобов’язувалися на вимогу хана постачати йому військові сили. Відповідно до запроваджених у Монгольській імперії порядків претенденти на князівський престол повинні були отримати від хана або його представника ярлик - жалувану грамоту, яка підтверджувала повноваження на управління князівством. Ярлик потрібно було вислужити та викупити. З 1242 р. за цим ярликом князі стали їздити до столиці Орди - Сараю - з щедрими дарунками. Там вони повинні26
були додержувати принизливого етикету та слідувати язичницькому ритуалові, бо відмова від нього часто коштувала життя. Така доля, зокрема, спіткала чернігівського князя Михайла Всеволодовича, котрий претендував на Київський стіл. Видача ярликів на князівство була перетворена на об’єкт суперечок і торгу між князями, в знаряддя політичного тиску на них. З цією метою хани навмисно порушували порядок наслідування "столів", втручалися в князівські усобиці. Ненадійні, з точки зору ханів, князі ліквідовувалися.
Щоб домогтися від населення Русі своєчасної виплати данини, в імперії існувала вже відпрацьована система, яка діяла за монгольським і частково китайським зразком. Вся територія захопленої країни поділялася на тумени (або тьми) — округи, здатні виставляти у разі війни ополчення в 10 тис. боєздатних чоловіків. Народ у туменах розподілявся за тисячами, сотнями і десятками. Подібна організація практикувалася в кочовому степу сотні років і тепер була введена монголами на Русі.
В Південно-Східній Русі, де "старшим" вважався великий князь володимирський, завойовники утворили 15 туменів; у Південній Русі, яка перебувала під формальним верховенством великого князя київського - 14 туменів. За закликом ординського хана руські ополченці на чолі зі своїми князями вимушені були відправлятися за тридев’ять земель нести військову службу і воювати за інтереси спадкоємців Чінгіз-хана. У літописах різних країн містяться відомості про участь загонів наших предків у складі монгольських армій у Китаї і на Кавказі, в Польщі і на Балканах, у внутрішніх золотоординських суперечках.Для поділу населення Русі за десятинною системою у 1248 р. монголи провели його перепис. Результатом цих підрахунків стало обкладення країни величезною даниною - виходом. Крім "виходу" існували і екстремальні виплати - запити. Якщо хану потрібні були кошти для війни, то він направляв на Русь несподіваний "запит", який стягувався так само ретельно і беззаперечно, як і "вихід". Загалом на населення було накладено 14 різних даней і повинностей. Великі багатства йшли на подарунки хану, його родичам і послам, на хабарі придворним і підкуп ординських чиновників, особливо обліковців данини - "чисельників". Збирання данини з населення Русі ординські хани нерідко віддавали на відкуп так званим бесерменам, що мало наслідком додаткові побори, кабалу, ще більше свавілля, а нерідко і продаж людей, що заборгували, у рабство.
Русь не тільки сплачувала данину і постачала військові загони при оголошенні Ордою мобілізації. Вона також була включена і в загальну систему шляхів сполучення Монгольської імперії.
27
Запозичена з Китаю сітка поштових повідомлень була впроваджена і на території завойованих князівств. Через певні відстані на проїзних шляхах влаштовувалися конюшні і постоялі двори. Служило там, відбуваючи повинність, навколишнє населення, воно ж поставляло коней. Такий пункт називався ям, а його служителі - ямчі (звідси походить російське слово "ямщик").
Завданням ямчі було забезпечення безперервного руху гінців з ханськими дорученнями, тримання наготові і надання свіжих, відпочилих коней тим послам і чиновникам, котрі слідували через ці пункти. Ще одним засобом тримання в покорі Русі були періодичні монгольські набіги. За підрахунками істориків, тільки у другій половині XIII ст. ворог вдирався в межі Русі понад 14 разів.На підвладній їм території князі зберігали усі свої повноваження і самостійно правили землею. Але водночас за васальною вірністю і діяльністю князів встановлювався пильний контроль. З цією метою в руські землі надсилалися постійні представники ханів - баскаки і, в разі потреби, посли. На них покладався обов’язок здійснювати нагляд за тим, що відбувалося в тому чи іншому князівстві, і про все доповідати в ставку. Саме за їхніми доносами винних викликали в Сарай або надсилали в уділ каральні загони. В кінці XIII ст. під тиском народних антиординських виступів збір данини був переданий руським князям. Згодом, починаючи з XIV ст., золотоординські хани припинили посилати на Русь і баскаків. Все це створювало необхідні умови для відновлення, а згодом і піднесення господарського життя в землях Русі, активізації процесу їх політичного єднання.