1. ЗАГАРБАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ АВСТРІЄЮ
Внаслідок першого поділу Польщі (1772 р.) Галичину загарбала Австрія, а 1774 р. за Кючук-Кайнарджійським (поблизу м. Сілістри у Болгарії) миром, укладеним між Росією і Туреччиною, вона захопила Буковину.
Ще у першій половині XVI ст. (1526 р.) Австрія поширила владу на Угорщину, в складі якої перебувало Закарпаття. Отже, у другій половині XVIII ст. усі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрійської монархії.Загарбавши Галичину, австрійський уряд штучно об'єднав українські та польські землі в один адміністративний так званий Коронний край з центром у Львові, встановивши офіційні назви Східної та Західної Галичини.
Економічна політика Австрії на західноукраїнських землях зводилася до експлуатації їх природних багатств, мала колоніальний характер і була спрямована на те, щоб залишити їх придатком до промислових районів Австрії, а згодом Австро-Угорщини. Так, один з перших губернаторів Галичини граф П. Гесс відверто заявив, що вона разом з Буковиною може бути тільки постачальником хліба для західної частини Австрії.
Тримаючи західноукраїнські землі на становищі аграрносировинного придатка до промислових центрів Австро-Угорщини, австрійська влада затримувала розвиток промисловості, зокрема машинобудівної. У промисловості було зайнято близько 2% населення, тобто понад 150 тис. осіб.
Колоніальна політика Австро-Угорської монархії щодо Галичини виявилася і в основній її галузі — нафтодобувній промисловості. Нафту видобували і вивозили з .Галичини переважно як сирий продукт. Переробка її зосереджувалася здебільшого у центральних районах Австро-Угорщини, що позбавляло край можливості мати на місці нафтопереробну промисловість. Це було характерним і для інших галузей промисловості західноукраїнських земель, зокрема гірничої, лісової, шкіряної тощо.
У Галичині найрозвиненішу галузь промисловості становило ґуральництво, яке досягло величезних розмірів (напередодні першої світової війни понад 58% усіх ґуралень Австро-Угорщини знаходилися у Галичині).
Це пояснюється тим, що галицькі поміщики користувалися ще з польських шляхетських часів так званим правом пропінації, тобто винятковим правом виробництва і збуту горілки та пива, повністю звільнялися від сплати податків і акцизних зборів з виробництва алкоголю. Формально пропінаційне право великих землевласників було скасовано в Галичині 1889 р.У Галичині, Буковині та на Закарпатті водночас із найнижчою заробітною платою існував найдовший робочий день — від 10 до 12 год, а нерідко — 14—16 год на добу. На дуже низькому рівні знаходилися охорона здоров'я, праці, техніка безпеки.
Західноукраїнські землі вважалися аграрним краєм. Більша частина орної землі, лісів і пасовищ належала поміщикам, монастирям, церкві. Селянське господарство за характером було переважно малоземельним, внаслідок чого близько половини всіх селянських господарств стали нерентабельними. Нерідко доходило до продажу селянських (переважно малоземельних) господарств з молотка. На початку XX ст. великого розмаху набули страйки сільськогосподарських робітників.
В історії західноукраїнських земель за часів австрійського панування відомі два періоди: 1) від першого по ділу Польщі до революції в Австрії 1848 р.; 2) від революції 1848 р., коли Австрійська держава стала на шлях капіталістичного розвитку і відтак перетворилася 1867 р. у дуалістичну Австро-Угорську монархію, і до її розпаду 1918 р.