3. ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ
Масові роздавання королем земель України польським і спольщеним панам і шляхті (володіння, наприклад, Яреми Вишневецького охоплювали майже всю Полтавщину та значну частину Київщини і були чи не найбільшими в усій Європі, у них проживало близько 230 тис.
селян), посилення панщини, безправ'я селян і бідних міщан, дрібних ремісників зумовили, як зазначалося, масову втечу знедолених людей. Найрішучіші, найвідчайдушніші з них становлять специфічну категорію поселенців — козаків. Вперше ця назва згадується наприкінці XIV ст. У половецькій мові слово «козак» означало вартовий, воїн, у турецькій — незалежна людина, волоцюга, «їздити в козацтво» означало промишляти у степах. Об'єднуючись у ватаги, групи, ціі сміливі люди полювали, ловили рибу, нападали на татар, відбиваючи полонених і награбоване добро. Ось ці вояки і стали називатись козаками. З поширенням в Україні кріпацтва та гніту населення чисельність козаків зростала, напади їх на татар та панів-експлуататорів частішали.Хоч до козаків приєднувалися люди різних національностей — поляки, білоруси, росіяни, молдавани, однак більшість становили українці. Проникаючи щораз далі на південь, вони у степах засновували укріплені табори — січі — з військовими залогами. Це були їх оборонні пункти. Королівські урядовці, зокрема, старости порубіжних земель, хоч і з тривогою дивилися на зростання чисельності та активності козаків, але швидко зорієнтувались і почали використовувати їх для захисту кордонів від татар, спустошливі напади яких завдавали величезної шкоди.
У XVI ст. прославився серед населення і козаків не-спольщений православний князь Дмитро Вишневецький. Він організував козаків, побудувавши за Дніпровими порогами на о. Мала Хортиця 1553—1554 рр. форт, названий Запорізькою Січчю.
Сюди прибувало все більше козаків, втікачів. християнин чоловічої статі незалежно від соціальної ну, походження міг приєднатися до козацького братства, як і вільно вийти з нього.
Жінок і дітей не приймали оскільки вважали, що у сповненому небезпек і боїв житті козаків на Січі їм не місце. Відмовляючись визнавати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями і традиціями, які формувалися впродовж поколінь. Усі запорожці мали рівні права, їх відносини ґрунтувалися на засадах щирого братерства, взаємодопомоги.На XVI—XVII ст. припадає найбільший розквіт Запорізької Січі. У військовому відношенні Січ поділялась на курені (максимально їх було 38), територіальне—на паланки (п'ять—вісім). Органами самоуправління, влади були:
1. Військова рада за участю всіх козаків, що розв'язувала найважливіші питання. Ради скликалися при потребі, а обов'язково — 1 січня і 1 жовтня. Скликалися також ради у куренях і паланках.
2. Військові начальники — кошовий отаман, військовий суддя, писар, обозний, курінні отамани.
3. Військові службовці — булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, шафар, канцеляристи тощо.
4. Похідні та паланкові начальники — полковники, писарі, осавули.
Вся військова старшина обиралася Військовою рацою . на рік. Найвищу владу після Військової ради мав кошовий отаман — військову, адміністративну, судову. Він був підзвітний Військовій раді. Другою особою після отамана вважався військовий суддя, який окрім суддівських функцій заступав кошового отамана, був начальником артилерії.
Військовий осавул наглядав за дотриманням козаками порядку і дисципліни, стежив за виконанням судових рішень ради та отамана, проводив дізнання за вчинені правопорушення тощо.
Курені були адміністративними і військовими одиницями. Очолювали їх виборні та підзвітні раді курінні отамани.
Похідну старшину становили полковник, осавул, писар котрі у воєнний час організовували охорону передових рубежів Січі. Похідний полковник був командиром певної передової частини війська.
Паланкову старшину становили полковники, осавули писарі, їх влада поширювалася на відповідні паланки тобто на козаків, які проживали за межами Січі, у паланках.
Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави стверджувати, що тут відроджувалася українська державність. Адже вся система органів військово-адміністративної влади забезпечувала виконання внутрішніх і зовнішніх функцій, властивих державі. Цікавою була і правова система у Січі. Водночас з правовими нормами, які діяли в усій Україні, найважливіше значення мало звичаєве право козаків — сукупність
правових звичаїв, що утверджувалися у сфері козацьких суспільних відносин. Система цього права закріплювала !, військово-адміністративну організацію козацтва, діяльність судових органів, порядок землекористування, договірних відносин, систему правопорушень і покарань за них тощо. Таким чином, в умовах постійної боротьби проти іноземних загарбників, за визволення українського народу від соціального і національного гніту в Запорізькій Січі сформувалася військова сила українського народу і специфічний суспільно-політичний лад, що ґрунтувався на засадах військової демократії. Ми дотримуємось думки тих вчених, котрі зазначають: Запорізька Січ була новою українською християнсько-демократичною державою, яка постала на руїнах княжої. Щоправда, згодом попри засади братерства і рівності, якими керувалися запорожці, між козацькою старшиною і рядовими козаками неодноразово виникали розбіжності (іноді вони виливались у заворушення) .
Запорізька Січ відіграла виняткову роль у захисті України від татарських нападів. Зміцнившись, козаки почали, у свою чергу, здійснювати регулярні походи у Крим, навіть на Туреччину, зокрема, Стамбул, сіючи серед татар і турків паніку, визволяючи тисячі і тисячі невільників з татарсько-турецької неволі. Особливо активно боролися запорожці з «бусурманами» наприкінці XVII ст. — під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного (народився .у с, Кульчиці — теперішнього Самбірського району Львівської обл.). Походи козаків широко рознесли славу Січі по всій Європі. Па Запоріжжя почали приїжджати різноманітні іноземні посольства. Європейські країни, які боролися з турками, прагнули союзу з козаками. Загони запорожців воювали у Молдавії, Польщі, Семигородді, навіть Франції, брали якнайактивнішу участь у численних повстаннях українського народу проти іноземного поневолення, зокрема, під проводом К. Косинського, Т. Трясила, С. Наливайка, Г. Лободи та ін.
Окрім запорозьких козаків були ще реєстрові. Вже 1572 р. король Сигізмунд Август санкціонував утворення загону оплачуваних козаків. Згодом їх кількість зросла.
Існували так звані реєстри, в яких влада записувала реєстрових козаків. Вони входили кордонного війська. Командували ними, як правило, польські офіцери-шляхтичі. Наприкінці ХVI ст. реєстрових козаків налічувалося близько 3 тис.