1. ВИНИКНЕННЯ СТАРОДАВНІХ ДЕРЖАВ

Найдавнішим періодом історії людського суспільства був стародавній кам'яний вік — палеоліт, названий так 1865 р. англійським дослідником Дж. Леббоком. На те­риторії України первісні люди вперше з'явилися в епоху стародавнього кам'яного віку — ранньому палеоліті (пратоліті).

Сліди життя давніх людей у вигляді залишків їх короткочасних поселень-стоянок знайдені на території дея­ких районів України. Найдавнішою вважається стоянка у с. Лука Врублівецька Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. В епоху пізнього палеоліту (міоліту) з'явився матріархально-родовий лад. При групово­му шлюбі, що панував у той період, батько дитини за­лишався невідомим. Була відома тільки мати, від якої й велися родовід і спорідненість людей.

Палеоліт змінився мезолітом, за якого суспільною організацією людей стали племена — об'єднання спорід­нених родових общин. Родовий лад характеризувався високим розвитком мисливства і рибальства та переходом до відтворюючих форм господарства — скотарства й землеробства. Споріднені племена об'єднувалися у гру­пи, що займали часто великі території — в Приазов'ї на Північному Бузі та Дністрі, у Середньому Придністров'ї, Прикарпатті, на Волині тощо. Матріархат (від лат. mater—мати) замінено патріархальним (від лат. pater—батько) родовим ладом і парною сім'єю — моногамною, де спорідненість і спадковість велася за батьківською лінією.

Господарською основою патріархальних родових об­щин стала велика патріархальна сім'я. Вона складалася з кількох поколінь родичів за батьківською лінією, що здійснювали спільні виробництва і споживання. До її складу входили і раби.

Застосування залізного знаряддя призвело до підви­щення продуктивності праці у господарстві, до подаль­шого розвитку обміну, зростання багатства родів і пле­мен, майнового розшарування суспільства. У процесі збагачення патріархальних родових общин їхні виборні родові ватажки поступово перетворювалися на спадкову родову знать, прибираючи до своїх рук общинні багат­ства і перетворюючи їх на приватну власність окремих невеликих індивідуальних сімей. Раби і вироблені про­дукти також стали власністю таких сімей. Розвиток ре­месла і зв'язаної з ним внутрішньої та зовнішньої тор­гівлі призвів до виникнення замість родових общин те­риторіальних (сусідських) общин. Поява спадкової влади й експлуатація рабів і збіднілих общинників з метою збільшення багатства родової знаті, а потім розпад ро­дових общин та заміна їх територіальними общинами були початком розкладу первіснообщинного ладу і по­ступового переходу людства до класового суспільства. Вожді-воєначальники наймогутніших племен підкоряли сусідні племена, утворюючи союзи племен. Родоплемінна знать при цьому перетворювалася на спадкову майнову знать, а влада вождів-воєначальників — на спадкову князівську (королівську, царську) владу. Ця багата вер­хівка повністю панувала над більшістю залежного від неї бідного населення. Необхідність для панівного класу утримувати в залежності та покорі пригноблений народ сприяла утворенню держави, що знаменувала заміну пер­віснообщинного ладу класовим суспільством.

Людство розвивалося дуже нерівномірно, тому й за­міна первіснообщинного ладу класовим суспільством від­бувалася в різні часи і по-різному. Так, на території України у скіфів цей процес закінчився у першій по­ловині І тис. до н. е., а у східних слов'ян — наприкінці І тис. н. е., коли в них виникла найдавніша держава — Київська Русь.