2. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД
Особливістю суспільного ладу було те, що тут утворилася численна група боярства, в руках якої зосередились майже всі земельні володіння. Але процес утворення великого земельного володіння відбувався не всюди однаково і рівномірно.
У Галичині його зростання випереджувало створення князівського домену. На Волині, навпаки, водночас з боярським розвивалося князівське доменіальне землеволодіння. Пояснюється це тим, що якраз у Галичині раніше, ніж на Волині, визріли економічні та політичні передумови швидкого зростання великого феодального володіння. Становлення князівського домену почалося тоді, коли переважна частина общинних земель була захоплена боярами і для князівських володінь кількість вільних земель стала обмежена. Окрім цього, галицькі князі. намагаючись заручитися підтримкою місцевих феодалів, роздавали їм частину своїх земель і тим самим зменшували свій домен.Найважливішу роль серед, феодалів Галицько-Волинської держави виконувало старе галицьке боярство — «мужі галицькі», їх сила постійно збільшувалась — галицькі бояри були економічно та політичне могутньою групою пануючого класу. Вже XII ст. «мужі галицькі» виступають проти будь-яких спроб обмежити їхні права на користь князівської влади і зростаючих міст. Тільки каральними заходами князь Роман зумів послабити позиції місцевої земельної аристократії. «Звичайна приказка його була:
не можна безпечно їсти меду, не винищивши рою, не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш», — оповідає польський хроніст В. Кадлубек (1160—1223 рр.), який був краківським єпископом, а 1218 р. відмовився від посади і перейшов до монастиря.
Іншу групу становили служилі феодали, Джерелами їхніх земельних володінь були князівські пожалування, конфісковані та переділені князями боярські землі, а також самочинні загарбання общинних земель. Здебільшого вони володіли землею умовно, поки служили, тобто за службу і за умовою служби. Служилі феодали поставляли князеві військо, що складалося з їхніх феодально залежних селян.
На них і опиралися галицькі князі у боротьбі з боярством.До пануючого класу Галицько-волинської держави належала і велшса церковна знать: архієпископи, єпископи, ігумени монастирів та інші, які володіли селянами й обширними землями. Нерідко вони подібно до князів і бояр захоплювали общинні землі, а селян перетворювали на монастирських або церковних феодально залежних селян.
Основну масу сільського населення у Галицько-Волинській державі становили і вільні, і залежні — вони однаково іменувалися смердами. Переважною формою селянського володіння землею було общинне, яке пізніше ці .стало назву «дворище». Останнє як об'єднання декількох селян-общинників поступово розпалося на індивідуальні двори.
Процес утворення великого земельного володіння і формування класу феодалів супроводжувався посиленням феодальної залежності селян та появою феодальної ренти. Відробіткова рента XI—XII ст. змінилася продуктовою. Розміри феодальних повинностей самочинно встановлювались феодалами.
Жорстока експлуатація селян посилювала боротьбу, що нерідко набувала форм народних повстань проти феодалів. Таким масовим виступом селян було, наприклад, повстання 1159 р. при Ярославі Осмомислі.
У Галицько-Волинській державі налічувалось понад 80 міст, у тому числі найбільші — Берестя (пізніше Брест), Володимир, Галич, Львів, Луцьк, Перемишль, Холм тощо. Найчисленнішою групою міського населення були ремісники. У містах працювали ювелірні, гончарні, ковальські та склоробні майстерні. Значні доходи приносила соляна торгівля. Галич швидко набув значення не тільки великого торгово-ремісницького, а й культурного центру. В ньому створювався знаменитий Галицько-волинський літопис та інші письмові пам'ятки XII—XIII ст. Там мешкали і творили різьбар Авдій, вчений Тимофій, співак Митус.