5. СТАРОДАВНІ СХІДНІ СЛОВ'ЯНИ
Вперше у писемних джерелах про слов'ян згадується на рубежі нашої ери, причому вони були автохтонами Східної Європи і жили тут ще в епоху раннього заліза. Однак у джерелах того часу їх називали скіфами.
Так, деякі дослідники вважають, що скіфи-орачі були слов'янами. З початку І тис. н. е. слов'яни виступають у писемних джерелах вже під назвою венедів. Згідно з повідомленнями античних авторів, венеди займали землі у басейні Вісли, від північних схилів Карпат аж до Балтики, і були сусідами германських, сарматських і фінських племен. Вся північна і західна частини території" сучасної України в той час були заселені слов'янськими (венедськими) племенами.Трохи пізніше поряд з венедами у писемних джерелах з'являються дві нові назви для визначення слов'ян:
анти і склавши. Хоча значення і походження цих термінів і досі не з'ясовані, але в них уперше відбито поділ слов'ян на західних (склавини) і східних (анти). Останні жили на землях між Дніпром і Дністром, їх територія охоплювала також Лівобережжя Дніпра.
Стосовно питання про те, хто такі анти і яке відношення вони мали до східних слов'ян загалом, існують різні думки. Деякі дослідники вважають, що назва «анти»? охоплює всіх східних слов'ян, інші — тільки певну частину. Так, відомий російський учений О. Шахматов (1864—1920) уперше в історії вітчизняної науки створив цілісну концепцію етногенезу слов'ян, послідовно дотримуючись думки про спільне походження слов'ян. Його дослідження засвідчили, що на початку VI ст. із спільної мови слов'ян внаслідок розселення і розпорошення сформувалися три підгрупи: західнослов'янська, з якої згодом розвинулися такі мови, як польська, чеська та словацька; південнослов'янська, — з неї виникли болгарська, македонська та сербохорватська; східнослов’янська з якої розвинулися українська, російська та білоруська мови.
Територія, що займали анти, на думку академіків М.
Грушевського, І. Крип'якевича та інших, переважно збігається з лісостеповою смугою Східної Європи. Основною галуззю господарства в антів було орне хліборобство, а також осіле тваринництво і промисли (мисливство, рибальство, збиральництво). Високого рівня досягло ремесло (залізоробне, гончарське, склоробне тощо). В антів були економічні зв'язки з віддаленими країнами. в тому числі з Римською імперією. Широко розвивалося рабовласництво: візантійські автори пишуть про десятки тисяч полонених, яких анти перетворювали на рабів. Існувала работоргівля.Політичний союз антів був одним із зародків майбутньої східнослов'янської державності. Очолювали це об'єднання царі (рекси), оточені вельможами (приматами). Так, у IV ст., за свідченням готського історика;
Йордана, жив антський цар Бож, котрому довелося вести тяжкі війни з готами (племена східних германців), які претендували на панування у Східній Європі. У 385 р. готський король Вінітар намагався підкорити антів, але зазнав поразки. Трохи пізніше йому вдалося захопити Божа у полон. За наказом Вінітара він був розіп'ятий разом із синами і 70-ма своїми прибічниками,
Зазначимо, що у творах візантійських авторів підкреслюється «народоправний» характер суспільного ладу антів і склавінів, які, за твердженням Прокопія Кесарійського, «здавна живуть у народоправстві і тому щастя і нещастя в житті у них вважається справою спільною». Стародавні слов'яни у середині І тис. н. е. тільки почали переходити до державної організації, тому влада царя у них була обмежена старими, звичаєвими настановами общинного ладу. Велику роль виконували народні збори, які здебільшого розв'язували найважливіші справи.
У VI ст. розпочався наступ антів разом зі спорідненими склавінами на балканські володіння Візантії. До середини VI ст. це були походи з метою захоплення полонених і здобичі, але вже після війни 550—551 рр. на візантійських землях оселилася частина антів і склавінів. Упродовж наступних десятиліть розселення антів відбувалося дуже швидко й у 80-х роках VI ст., призвело до повної слов'янізації північних Балкан.
У зв'язку з вторгненням сюди 568 р. аварів (великий союз кочових племен тюркського походження) і заснуванням у Трансільванії (сучасна Румунія) Аварського каганату, розпочалися аваро-слов'янські війни, що на початку VII ст. спричинило розпад антського політичного об'єднання. Основна маса його населення відступила на північ від Чорного моря — на Полісся, Київщину, Чернігівщину. В основі їх життя був поділ на племена. Сформувалися нові племінні групи, що визначили остаточний поділ слов'ян на східних, південних і західних, який зберігається й досі.З розпадом первіснообщинного ладу і формуванням класів виникли умови для створення держави. Найраннішим державним утворенням у південних слов'ян було Болгарське царство (VII ст.), в яке, крім слов'янських племен, ввійшло і було асимільоване ними тюркомовне плем'я болгар. У західних слов'ян існувала ранньофеодальна держава Само, куди входили словаки, морави, чехи, словенці й лужицькі серби, а пізніше — Великоморавська держава. Східні слов'яни, в яких спочатку існували ранньофеодальні державні утворення Артанія, Куявія, Славія, згодом утворили велику давньоруську державу — Київську Русь.