Скіфська рабовласницька держава і право
Серед перших паростків державності на теренах України істо- рико-правова наука традиційно називає Скіфію. Більшість дослідників вважає, що формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії місцевих (кімерійських) племен та прибулих (іранських) кочових племен.
Давньогрецький історик Геродот вважав скіфів одним народом, однак аналіз їх способу життя та господарювання свідчить про інше.У VII-V ст. до н. е. утворюється могутній союз скіфських племен. Основу його становили скіфи царські — наймогутніше і найбільше плем'я, яке проживало на лівобережжі нижньої течії Дніпра, а також у степовому Криму. До цього союзу входили також скіфи- кочівники (правий берег нижнього Дніпра), скіфи-землероби (між Інгулом і Дніпром), елліно-скіфи (в басейні Північного Бугу). В межах степової смуги України проживали скіфи-хлібороби (орачі). Деякі вчені саме їх вважають прапращурами українського народу. Існують різні гіпотези щодо того, чи входили праслов'яни лісостепового межиріччя Дністра і Дніпра до складу Скіфії. Об'єктивний ступінь політичної залежності місцевого населення від ірано- мовних кочівників зумовлювався їх віддаленістю від центру Скіфії та конкретно-історичною обстановкою. Якщо південні райони правобережної частини Середньої Наддніпрянщини могли безпосередньо входити до складу Скіфії, то лісостепові племена перебували, найімовірніше, під її впливом.
За правління царя Атея (IV ст. до н. е.) Скіфії належала величезна територія Причорномор'я від Дунаю до Дону. Центром держави було Кам'янське городище на Нижньому Дніпрі. Після розгрому сил Атея військом Філіпа ІІ Македонського (339 р. до н. е.) почався занепад Великої Скіфії. Володіння скіфів значно зменшились у ІІІ ст. до н. е. під тиском сарматів.
У Нижній Наддніпрянщині та у Степовому Криму залишки скіфського населення утворили нову державу, що її Страбон назвав Малою Скіфією. Найбільшого піднесення вона досягла в ІІ ст.
до н. е. за царів Скілура та його сина Палака. Столиця держави — Неаполіс (поблизу Сімферополя) була важливим ремісничо-торговельним і культурним центром. Скіфія вела успішну боротьбу з античними містами-державами, зокрема, взяла під контроль Ольвію. Влада скіфів поширилася на всю Тавриду.На зламі II-III ст. н. е. скіфське царство зазнало нищівного нападу готів. Вторгнення у 375 р. гунів призвело до остаточного розпаду Скіфії.
Суспільний лад у скіфському царстві характеризується соціальним розшаруванням. Розкопки курганів свідчать про різкий контраст поховань знаті й простих людей. Панівну верхівку суспільства становили: царська сім'я, військова аристократія, родоплемінна знать, багаті купці, які постійно збагачувалися за рахунок військових походів, работоргівлі, експлуатації общинників і рабів.
За Геродотом, відособленою соціальною групою, яка відігравала значну роль у житті суспільства, були жерці.
Найбільшу верству населення становили вільні общинники, які відбували військову службу, платили данину, виконували інші повинності.
У Малій Скіфії (степовому Криму) основну масу міського населення становили вільні ремісники й купці.
На найнижчому щаблі скіфської соціальної ієрархії перебували раби. Хоча кількість рабів була значною, вони не відігравали вирішальної ролі у виробництві, їх використовували у домашньому господарстві, а також як товар у торгівлі з грецькими містами. Головними джерелами рабства були: підкорені народи, військовополонені, народжені від рабині та ін.
Основу скіфського війська становила легкоозброєна кіннота, головною ударною силою були загони важкоозброєних вершників, захищених панцирами та щитами.
Державний лад. Скіфія була державою рабовласницького типу. За формою правління — один із різновидів рабовласницької монархії. За даними писемних джерел вона поділялася на три частини, кожну з яких очолював цар. Один з них, що владарював над скіфами царськими, був верховним царем. Своєю чергою, царства поділялися на округи — номи.
На чолі царств і номів стояли представники царської династії. Верховному цареві належала вся повнота законодавчої і розпорядчої влади. Він самостійно вирішував питання внутрішньої і зовнішньої політики, виконував судові функції. Базуючись на уявленні про божественне походження царської влади, цар виконував також функції жерця. Апарат державного управління складався з найближчих родичів, найвідданіших слуг і військової верхівки. Найвпливовіші з них утворювали наближений до царя дорадчий орган — царську раду. За часів Геродота у скіфському суспільстві існував також демократичний орган — народні збори всіх воїнів, на яких обговорювалися важливі питання суспільного життя і престолонаступництва. Із зміцненням царської влади, починаючи від Атея, значення зборів втратило силу.Виникнення державного апарату не знищило повністю колишньої родової організації, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини й вожді.
Державна структура скіфів була ще досить нестійкою і значно відрізнялася від розвинених рабовласницьких або феодальних держав. Але вона була політичною організацією за своїми основними функціями:
• підтримання відносин залежності й панування;
• зміцнення верховної влади;
• нагромадження багатств у руках панівної верхівки.
Право. Основними джерелами права у Скіфії були: звичай і правила, встановлені царською владою. Певний вплив на право мала релігія. Скіфи уникали запозичення чужоземних звичаїв, особливо від еллінів, таврів, неврів та інших груп населення.
Цивільно-правові норми захищали державну владу, життя, майно та привілеї царської сім'ї. Верховна власність на землю належала цареві. Скіфське право захищало приватну власність на рухоме майно, худобу, домашні речі, рабів, особисті речі, зброю, знаряддя виробництва.
Було розвинене зобов'язальне право, яке регулювало відносини купівлі-продажу, дарування, міни. Зазвичай договори скріплювалися клятвою.
Здійснювалася правова регламентація данницьких відносин. Так, відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися пограбуванням майна, худоби, захопленням полонених (рабів).
Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу здійснювався за чоловічою лінією. Практикувалося багатоженство. Жінки не мали жодних прав на власність і спадщину. Якщо вдову після смерті чоловіка не було вбито й поховано разом із ним, то вона, як і майно померлого, переходила у спадщину до його старших родичів. Майно після смерті батька успадковував молодший син, а старші сини наділялися частинами рухомого майна при одруженні.
Кримінальне право перебувало у початковому стані. Зазвичай існувала кровна помста. Найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя, замах на життя можновладця, непокора царському наказові, що каралися скіфами на смерть. Жорстоко переслідувалося нехтування законів, порушення звичаїв та боговідступництво. Чітко визначеної системи покарань не існувало. Суддя сам визначав покарання за злочини, серед яких, окрім смертної кари, були калічення, вигнання за межі держави.