4. ПРАВО

Зміни у суспільно-політичному житті та соціально-еко­номічній ситуації в період народно-визвольної війни від­билися на джерелах і розвиткові окремих галузей фео­дального права України.

«Устава на волоки», «Ординація війська Запорізького», сеймові та королівські конституції тощо.

Основні джерела продовжували діяти. Таким був Ста­тут Великого князівства Литовського 1588 р. З нього ви­лучили тільки ті розділи й артикули, що визначали по­рядок створення і діяльність шляхетських станових судів. Окрім цього, магістрати керувалися «Порядком прав цивільних» та іншими джерелами права, які повністю зберегли дію.

Без суттєвих змін залишилися джерела церковного права.

Важливого значення набули правові звичаї. На їх ос­нові регулювались порядок організації та структура ко­зацького війська, порядок і основні принципи формування органів військово-адміністративної влади, судова система і судочинство, частина поземельних відносин, правове ста­новище окремих станів і груп населення.

Найпоширенішою в адміністративних і судових орга­нах при розв'язанні конкретних питань вважалася форму­ла «за попередніми правами і звичаями». Звичаї були над­звичайно авторитетними. Вводилося навіть нове поняття — «козацьке право», під яким розумілася сукупність норм звичаєвого права, що виникла у Запорізькій Січі, а зго­дом — сукупність доповнених і розширених гетьманською владою і в практиці судової діяльності військово-адміні­стративних органів.

Чільне місце серед джерел права посідали універсали їх видавали гетьман, а іноді й полковники. Вони мали ха­рактер письмового розпорядження адміністративно-полі­тичного акту. Найпоширенішими універсалами були ті, що регулювали питання про розподіл земельних во­лодінь, підтвердження права власності на маєтки, недо­торканість майна феодалів і підвладності селян, про вста­новлення повинностей і податків.

Гетьманські універсали — основне джерело, з допомогою якого затверджувалися зміни у суспільному ладі, правовому становищі окремих станів. Тільки за допомогою універ­салів гетьмана регулювався і затверджувався процес ста­новлення окремих елементів української державності. Ви­знання попередніх прав означало збереження основних інститутів цивільного, кримінального, процесуального та ін­ших галузей права. У цивільному праві з'явилися нові пра­вові норми, виникнення яких зумовлене деформуванням нового виду землеволодінь — рангових земель. Гетьман­ські та полковницькі універсали визначили правовий ста­тус таких земель подібно до «держання» за литовським правом і «помість» за російським правом. Значно розши­рилося правове регулювання зобов'язальних відносин, зо­крема у зв'язку з ліквідацією магнатського землеволодін­ня, передачі таких земель на ранг за службу чи в орендне користування. Інші інститути цивільного права суттєво не

змінилися.

У кримінальному праві спостерігається складний і су­перечливий процес. Припинили дію правові норми, що встановлювали суворі покарання за злочини проти коро­лівської влади і польсько-литовського магнатсько-шляхет­ського порядку управління, а також проти католицької

церкви.

Тому система і види злочинів, мета і види покарань бу­ли спрощеними. Встановлювалися суворі покарання за зра­ду українському народові, за відмову надати допомогу у битвах, невиконання вимог військово-старшинської адміні­страції, непокору чи нанесення шкоди козацькій старшині,

духовенству.

У магістратських, ратушних, церковних, сільських і копних судах зберігся попередній процесуальний порядок роз­гляду кримінальних і цивільних справ. Судовий процес у генеральному, полкових, сотенних та курінних судах проводився на підставі норм звичаєвого права. Судові рішен­ня і вироки можна було оскаржити у вищу інстанцію за підпорядкованістю у всіх випадках, окрім тих, які вине­сені в умовах бойових дій.

' Отже, у ході народно-визвольної війни не відбулося суттєвих змін у праві. Такий стан зумовлювався тим, ще .козацька старшина та інші панівні стани використовували органи військово-адміністративної влади для збереження основ феодально-кріпосних відносин, зміцнення своїх па­нівних інтересів і станових привілеїв.