Ориатськнй Сергій Миколайович 1806-188
Народився в сім’ї священика, дістав початкову духовну освіту. У 1828 закінчив С.-Петербурзьку Олександро-Невську духовну академію.
Вступив на державну службу до II відділення Імператорської канцелярії, де працював під керівництвом М. Сперанського. Одночасно вивчав законодавство в С.-Петербурзькому університеті як вільний слухач. Від 1829 продовжив юридичну освіту в Берлінському університеті під керівництвом Савіньї. У 1832 повернувся до Росії та відновив службу у II відділенні. У 1834 на юридичному факультеті С.-Петербурзького університету склав іспит на ступінь доктора законодавства, а в липні 1835 після захисту дисертації отримав ступінь доктора права і був призначений ординарним професором кафедри російських цивільних законівУніверситету Св. Володимира в Києві.
У 1836 затверджений ординарним професором. Одночасно викладав межові закони в Київській школі землемірів.
Тричі обирався деканом юридичного факультету: в 1839 і 1841 — на рік, у 1842 — на 4 роки. Протягом 1840 обіймав посаду проректора університету. У 1835—1843 був членом і секретарем Тимчасової комісії з розшуку старожитностей.
У квітні 1843 залишив професорську діяльність і перейшов на роботу в Міністерство юстиції, де очолив IV відділення. У травні 1846 повернувся до викладацької роботи як ординарний професор Харківського університету. Від жовтня 1848 — професор кафедри енциклопедії законодавства і російських державних законів Московського університету. У 1859 за станом здоров’я вийшов на пенсію.
«Якийсь студент, що був незадоволений з нього (Орнатського. — Авт.) й знав його скупість, підкинув йому анонімного листа з загрозою підпалити його будинок. Орнатський якось дізнавсь, хто був автор цього листа, й поскарживсь на нього Бібікову. Однак Бібі- ков залишив скаргу Орнатського без уваги, а заходивсь коло нього самого, бо дістав відомості про його стосунки до своєї куховарки. Тиск на нього з цього боку був такий нестерпучий, що він мусів звільнитися з університету, продати будинок (на розі Шулявської та Великої Васильківської) й виїхати з Києва».
Новицький О. Із автобіографічних записок про Київський університет у ЗО—50 роках XIX ст. ІІ З іменем Святого Володимира. С. 183