Іванішев Микола Дмитрович 1811—1824
Учений-правознавець, історик права, археограф, археолог.
Після закінчення Київської семінарії (1829) навчався на філософсько- юридичному відділенні Головного педагогічного інституту в С.-Петербурзі.У 1836—1838 готувався до професорського звання у Німеччині та Чехії.
Від 1838 — ад’юнкт юридичного факультету Університету Св. Володимира. Доктор російського законодавства від 1840. Ординарний професор кафедри законів державного благоустрою від 1842. Читав курси законів державного благоустрою, загального правознавства та поліційного права. Декан юридичного факультету (1849—1861), ректор університету (1862—1865). Понад 20 років працював у Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів: був одним з її організаторів, управителем справ, редактором історичних та юридичних пам’яток, віце-головою, головним редактором. Брав участь у кількох археографічних та археологічних експедиціях. Започаткував створення архівних установ у Києві, Вільні та Вітебську. У лютому 1865 відряджений до Варшави для підготовки судової реформи. Після повернення до Києва усамітнився, займаючись науковою діяльністю.
24 жовтня 1869 «Совет Императорского Университета Св. Владимира, глубоко уважая многополезную деятельность бьівшего ректора Николая Дмитриевича Иванишева, а также вьісоко ценя его как опьітного наставника, немало содействовавшего обновленню состава преподавателей собственньїми его учениками, избрал его в почетньїе членьї». Ініціював обрання юридичний факультет.
«Ми мало знаєм о частной жизни Иванишева, когда он начал свою университетскую карьеру. Неволин принял под своє покровительство даровитого адгюнкта и ввел его в свой интимньїй про- фессорский кружок, состоявший в то время из него самого, Богородского, Новицкого и Цветкова.
Кружок жил по-товарищески радушно и хлебосольно. Сходились, чтобьі отдохнуть от своих учених работ в приятельской беседе; играли по маленькой, тянули дешевое винцо. То били простьіе, не избалованньїе житейскими благами люди, но люди, весьма серьезно относящиеся к своєму делу. Более ученьїе, чем салонно воспитанньїе, они умели, однако же, поддерживать в обществе уваже- ние к своєму високому званим профессоров императорского университета. То била идиллия нового университета. Идиллия кратковременная, она скоро била подорвана практическими, внеунивер- ситетскими стремлениями и целями, которьіе первоначально принесенні били медицинским факультетом и затем, развивая сгезсепйо, более и более роняли авторитет и значение университета».Романович-Славатинский А. Жизнь и деятельность Н. Д. Иванишева, ректора Университета Св. Владимира и вице-председателя Киевской археографической комиссии. СПб., 1876. С. 74—75
0. Романович-Славатинський. Зі споминів
«На второй половине юридического факультете читал еще Николай Дмитриевич Иванишев, наш милий декан, остроумньїй и приветливьій. 0 нем я написал целую монографию, в которой обстоятельно рассмотрел его личность и деятельность. Он очень любил историю, особенно юго-за- падного края, для которой много сделал. Любил также и славянское право, которьім много занимался за границей. Менее душа его лежала к офи- циальной науке — к законам государственного благоустройства, которьіе он и прочитьівал в три семестра. В его курсе преобладал юридический злемент, в противоположность курсу Бунге, дававшему больше места зле- менту зкономическому. Полагаю, что постановка предмета Иванишевьім бьіла пригоднее для юридического факультета. Некоторьіе отдельї бьіли особенно хорошо разработаньї, — например, закони народного просвеще- ния, а другие совсем не прочитьівались, — например, врачебньїй устав, путей сообщений, почтьі. Читал он свои лекции по тетрадке, перевалива- ясь с боку на бок. Видно било, что чтение лекций для него скучно и не- приятно.
Но если он отрьівался от тетрадки и говорил наизусть, то про- глядьівало некоторое увлечение, — например, когда он оценивал и харак- теризовал некоторьіе зкономические доктриньї. Вообще зто бьіл милий и даровитьій человек, которьш сделал большую ошибку, променяв свой рек- торский пост в Києве на гадательную карьеру в Варшаве по вьізову Н. А. Милютина. Университет простился с ним как-то холодно, может бить потому, что над каждьш из членов он когда-нибудь да сострил. Но я сохранил о нем самьіе симпатичнне воспоминания, и по моєму почину он бил избран почетньїм членом университета. Мне также пришлось из- дать собрание его сочинений — денний вклад в русскую науку. Мне так я мерещится его лмсое чело, его красивеє саркастическое лицо, когда на своем знаменитом кресле, которое теперь принадлежит мне, он восседал у окна своего маленького подольского домика».З іменем Святого Володимира. Кн. 1.
С. 167—168
«Курс Иванишева бил очень толковьш и положительньщ. Студенти всегда находили его легким и удобопонятньщ. Главное содержание зтого курса — русское положительное законодатель- ство по государственному благоустройству в его историческом развитии. Более историк, чем юрист и зкономист, Иванишев обращал особое внимание на историю государственной зкономии в России. В его курсе с особенной любовью и тщательностью били разработаньї исторические отдельї. Мень- шую разработку получили зкономические и юридические злементн. В курсе отсутствовал также сравнительннй метод: вовсе не било параллелей и сравнения русского законодательства по государственному благоустройству с законодательством западноевропейских народов».
Биографический словарь... С. 213—214
38 #£==г
Зовнішній вигляд кургану Переп’ятиха до початку розкопок. Малюнок 1840-х років
Курган Переп’ятиха (Перепетовка) було розкопано професором М. Д.
Іванішевим влітку 1845 р. Це поклало початок польовим дослідженням старожитностей скіфської культури на території українського Лісостепу. Роботи були здійснені коштом та за дорученням Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, одним із засновників і активних діячів якої був Микола Дмитрович. Крім М. Д. Іванішева, в розкопках брали участь художник А. Ф. Сенчило-Стефановський, а також, за деякими даними, Т. Г. Шевченко, теж як художник.Речі, знайдені в кургані, були передані професором головно до Музею старожитностей Київського університету. Деякі знахідки потрапили до приватної колекції київського цивільного губернатора І. І. Фундуклея. Нині значна частина поховального інвентаря з Переп’ятихи зберігається в Державному історичному музеї України (Київ), але доля частини знахідок, що згадуються у путівниках дореволюційних виставок і археологічних з’їздів, невідома.
Т. Г. Шевченко. Автопортрет 1845 р.
У 1843 була утворена Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (Київська археографічна комісія), покликана активізувати дослідження в галузі історії, археології та етнографії України. Наприкінці 1845 Т. Г. Шевченко подав Комісії малюнки історичних пам’яток Чернігівщини і Полтавщини. Праця художника була високо оцінена, що дало підстави порушити клопотання про зарахування його до складу Комісії на посаду художника. У Комісії Тарас Григорович працював від 10 грудня 1845 до 1 лютого 1847. Поет був особисто знайомий з багатьма викладачами юридичного факультету. На першому місці стоїть, звичайно, постать М. Д. Іванішева, якого М. О. Максимович називав «генералом від археології». Прихильність до археології Т. Г. Шевченко зберіг на все життя. 13 серпня 1857 під час перебування в Астрахані він записав у своєму щоденнику: «Я люблю археологию. Я уважаю людей, посвятивших себя зтой таинственной матери истории. Я вполне сознаю пользу зтих раскапьіваний».
Титульна сторінка звіту М.
Д. Іванішева про розкопки Переи’ятихи
Звіт супроводжувався кольоровими хромолітографічними таблицями-малюнками зовнішнього вигляду кургану до розкопок, планом та розрізом поховальної камери, а також описом знайдених речей. Опублікований у «Древностях, изданньїх Временной комиссией для разбора древних актов» на початку березня 1846 р. у С.-Петербурзі та у травні 1846 р. у Києві
44 *4^гг
Ілюстрації до звіту М. І намішена про розкопки кургану Переп’ятиха
Титульна сторінка «Архива Юго-Западной России...», що видавався Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів і редагувався Миколою Іванішевим
Після смерті М. Д. Іванішева Університет Св. Володимира вирішив увічнити пам’ять про одного зі своїх найвизначніших професорів-правників виданням його праць. Нині книга стала бібліографічною рідкістю і, безумовно, потребує перевидання з відповідними науковими коментарями
Атестат випускника юридичного факультету Людвика Ленса, якій закінчив навчання у 1857 р. Такі документи друкувалися індивідуально на кожного випускника в університетській топографії та до появи дипломів виконували їхні функції
Свідоцтво, видане Університетом Св. Володимира дійсному студенту юридичного факультету Олександру Ленсу в тому, що він «оставляется свободньїм от избрания рода жизни», тобто може самостійно вибирати місце державної служби