Державний лад
Державно-правовий розвиток Української РСР у післявоєнні роки відбувався відповідно до нових реалій внутрішнього та міжнародного життя Радянського Союзу. Спричинений Другою світовою війною перерозподіл сил призвів до нового загострення протиборства політичних систем, відомого під назвою “холодна війна".
Надзвичайно інтенсивними темпами здійснювалася відбудова важкої промисловості та вдосконалювалося виробництво оборонної промисловості. Обсяг промислової продукції УРСР, яка займала чільне місце у загальносоюзному воєнно-промисловому комплексі, у 1950 р. перевищив довоєнний рівень на 15 %.Водночас вкрай тяжким було становище розореного війною і сталінською системою управління сільського господарства. Вивезення продовольства заради геополітичних інтересів, а також жахлива посуха призвели у 1946-1947 рр. до нового голодомору в українських селах, жертвами якого стали понад 800 тис. чоловік. Започатковані в Москві кампанії "жданівщини", "лисенківщини", "боротьби з космополітизмом" та інші доповнювалися в Україні звинуваченнями в націоналізмі діячів літератури, мистецтва, науки. Черговим антинародним кроком стала ліквідація у 1946 р. греко-католицької церкви в Західній Україні. 1949 року вона була ліквідована й на Закарпатті.
Після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) боротьба за владу у вищому партійно-державному керівництві завершилася перемогою М. Хрущова, який у вересні 1953 р. став першим секретарем ЦК КПРС. Відбулися зміни в партійному та радянському керівництві УРСР, областей, районів. У червні 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ став О. Кириченко — перший українець за все її існування. У лютому 1956 р. делегати ХХ з'їзду КПРС заслухали доповідь М. Хрущова про культ особи Сталіна, у липні 1956 р. було опубліковано постанову ЦК КПРС "Про подолання культу особи і його наслідків". Розпочався період десталінізації, або, за влучним визначенням письменника І.
Еренбурга, “хрущовська відлига".Як уже зазначалося, ще до кінця війни центральні й місцеві органи влади й управління УРСР відновили господарську і культурно-виховну діяльність. 4 вересня 1945 р. припинив свою діяльність ДКО.
Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради УРСР, яка офіційно залишалася вищим органом влади в республіці, відбулися 9 лютого 1947 р. Порядок обрання, форми діяльності й структура вищого органу влади не зазнали значних змін. До 21 року підвищився віковий ценз для депутатів ВР. У роки десталінізації дещо розширилася компетенція союзних республік у господарській сфері та законодавчій діяльності. Відповідно до загальносоюзного закону від 11 лютого 1957 р. Верховна Рада УРСР отримала право, поряд із затвердженням бюджету республіки, затверджувати щорічні народногосподарські плани, самостійно вирішувати питання в галузі землекористування, адміністративно-територіального поділу, будівництва. У її складі тепер було більше представників робітничого класу, збільшився й відсоток українців. 1959 року було прийнято Закон про порядок відкликання депутатів Верховної Ради УРСР і місцевих рад.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1946 р. Рада Народних Комісарів Української РСР була перетворена відповідно до перейменування союзного уряду та з урахуванням міжнародної практики на Раду Міністрів Української РСР. Народні комісаріати УРСР відповідно були перейменовані у міністерства УРСР. У процесі десталінізації відбувався перерозподіл компетенції між союзними й республіканськими урядовими органами на користь останніх. Зменшувалася кількість загальносоюзних міністерств і збільшувалася кількість союзно-республіканських. Ліквідація зайвих та паралельно діючих установ дало змогу протягом 1954-1956 рр. скоротити апарат управління майже на 100 тис. осіб.
Розширенню повноважень республік сприяв Закон СРСР від 11 лютого 1957 р. "Про віднесення до відання союзних республік розв'язання питань обласного, крайового адміністративно-територіального устрою".
З Конституції СРСР було виключено положення про те, що "до відання СРСР відноситься затвердження утворення нових областей та країв". За Союзом РСР залишалося лише "затвердження утворення нових автономних республік та автономних областей у складі союзних республік".Спроба радикально змінити систему управління народним господарством у напрямі її децентралізації розпочалася з прийняттям у травні 1957 р. Закону СРСР "Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю й будівництвом" та однойменного закону УРСР. Відповідно до цих актів в Україні створювалися 11 раднаргоспів (РНГ): Вінницький (Вінницька і Хмельницька області), Дніпропетровський, Запорізький, Київський (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Житомирська області й Київ), Луганський, Львівський (Львівська, Тернопільська, Ровенська, Волинська області), Одеський, Сталінський (він же Донецький), Станіславський (Закарпатська, Станіславська, Чернівецька області), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області), Херсонський (Кримська, Миколаївська, Херсонська області й м. Севастополь). Відповідні міністерства й державні комітети ліквідовувалися.
Раднаргоспи у межах економічних адміністративних районів керували підприємствами промисловості та іншими господарськими організаціями, які раніше підпорядковувалися загальносоюзним і союзно-республіканським міністерствам. Усередині районів успішно здійснювалася спеціалізація й кооперування споріднених підприємств, з'явилася перспектива розвитку у напрямі економічної самостійності республіки. Однак управління через РНГ послаблювало централізоване галузеве керівництво, призводило до порушень технічної політики. З метою позбутися наслідків децентралізації у 1960 р. було створено республіканський РНГ, а в 1962 р. — Вища рада народного господарства СРСР (ВРНГ СРСР).
Для проведення прогресивної технічної політики на галузевих підприємствах, підпорядкованих ВРНГ СРСР, були створені галузеві державні комітети. Поряд із ними створювалися виробничі державні комітети (газової промисловості, середнього машинобудування, енергетики), яким, на відміну від галузевих, підпорядковувалися підприємства певної галузі.
Голови держкомітетів наділялися правами міністрів СРСР. Але всі ці заходи лише ускладнили становище.Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про поліпшення управління промисловістю" від 30 вересня 1965 р. раднаргоспи було ліквідовано. Управління промисловістю знову почало здійснюватися за галузевим принципом через загальносоюзні та союзно-республіканські міністерства. Заходи, передбачені зазначеною постановою, були закріплені в загальносоюзному Законі від 2 жовтня 1965 р. "Про зміну системи органів управління промисловістю і перетворення деяких інших органів державного управління" та однойменному законі УРСР від 23 жовтня 1956 р.
У 1954 р. відзначалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. У січні 1954 р. Кам'янець-Подільську область було перейменовано у Хмельницьку, а обласний центр, стародавнє українське місто Проскурів, — у м. Хмельницький.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. було затверджене спільне подання Президії Верховної Ради РРФСР та Президії Верховної Ради УРСР про передачу Кримської області із складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Передача обґрунтовувалася, як зазначалося в указі, спільністю економіки, територіальною близькістю, тісними господарськими й культурними зв'язками між Кримською областю та Українською РСР. Законом СРСР "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до Української РСР" від 26 квітня 1954 р. зазначений указ було затверджено і внесено відповідні зміни до ст. 22 і 23 Конституції СРСР.
Враховуючи, що цей факт по-різному трактується в історичній та соціально-політичній літературі, зазначимо, що зміна територіального устрою союзних республік відбулася цілковито відповідно до норм чинних на той час Конституцій РРФСР та УРСР, Конституції СРСР, зокрема ст. 14, 18, 146. Процедура прийняття рішення також відповідає правовим нормам, що існували на той час. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р., Закон СРСР від 26 квітня 1954 р.
про передачу Кримської області із складу РРФСР до Української РСР є легітимними правовими актами радянської влади.Перші повоєнні вибори до місцевих рад депутатів трудящих відбулися 21 грудня 1947 р. Діяльність місцевих органів влади пожвавилася після ХХ з'їзду КПРС. Цьому сприяла зокрема постанова ЦК КПРС від 22 січня 1957 р. "Про поліпшення діяльності рад депутатів трудящих і зміцнення їх зв'язків з масами". Розширювалися права органів місцевої влади, зокрема у питаннях планування, будівництва, бюджетно-фінансовій сфері та ін. Президією Верховної Ради УРСР 31 травня 1957 р. були затверджені Положення про обласні, районні, міські, районні у місті, селищні і сільські ради депутатів трудящих, а також Положення про постійні комісії місцевих рад депутатів трудящих.
У цих документах регламентувалося правове становище місцевих органів державної влади, повноваження і функції кожної ланки рад у соціально-економічному та культурному житті адміністративно-територіальних одиниць, роль постійних комісій у місцевому управлінні. Розширилася компетенція виконкомів місцевих рад у вирішенні ряду господарських і соціально-культурних питань, збільшилася кількість постійних і тимчасових комісій, почали діяти вуличні, будинкові комітети, органи народного контролю. Кількість депутатів місцевих рад збільшилася з 322,6 тис. у 1950 р. до 381,5 у 1959 р. Потягом І962-1963 рр. до відання місцевих рад було передано значну частину житлового фонду, а також підприємства побутового обслуговування населення.
У грудні 1962 р. обласні ради були поділені за виробничою ознакою на сільські і промислові. Негативні наслідки поділу, що руйнував єдність рад, виявилися очевидними. Невдовзі, після відставки М. Хрущова, його було скасовано.