Боспорське царство та його право
Боспорська держава виникла у V ст. до н. е. на основі об'єднання ряду грецьких держав-полісів та приєднання територій місцевих племен синдів, меотів, торетів та інших на Керченському і Та- манському півостровах, а також Південному узбережжі Азовського моря.
Центром цього краю було місто Пантикапей (сучасна Керч), яке й стало столицею царства.Спочатку тут правила династія Археанактидів, а з 438 р. до н. е. — династія Спартокідів. У ІІІ ст. до н. е. один із представників династії Спартокідів (Євмел) проголосив себе царем; власне з того часу Боспор вважається царством. У IV—ІІІ ст. до н. е. Боспорське царство досягає найбільшого розквіту й поширює свій вплив на Північне узбережжя Чорного моря. В середині ІІ ст. до н. е. Боспор переживає економічну й зовнішньополітичну кризу, яка ще більше загострилася повстанням рабів у Пантикапеї у 107 р. до н. е. під проводом Савмака. На початку І ст. до н. е. Боспорське царство підпадає під владу понтійського царя Митридата ѴІ Єв- патора. Щоправда, ненадовго — після поразки Митридата у боротьбі з Римом у середині І ст. до н. е. Боспор опинився під владою римлян. За імператора Нерона (54-68 рр. н. е.) було здійснено спробу перетворити Боспор на римську провінцію, але в останній чверті І ст. н. е. він стає васалом Риму, який, однак, вважав Боспор союзною державою. За римських часів царі офіційно титулувалися "друг кесаря і друг римлян".
У III ст. н. е. на Боспор нападають готські племена, які розорили багато поселень і міст. Остаточно Боспорське царство було зруйноване наприкінці IV ст. кочовими ордами гунів і підвладних їм племен. Території Боспору в VI ст. увійшли до складу Візантії.
Суспільний лад у Боспорському царстві характеризувався наявністю рабовласників і рабів, вільних і невільників.
До панівної верхівки належали царі з їх оточенням, представники родоплемінної і військової знаті, жерці, чиновники державного апарату, судновласники, власники земельних ділянок, ремісничих майстерень.
Інтенсивний експорт зерна, риби, худоби, рабів сприяв формуванню прошарку багатих людей, які займалися торгівлею і работоргівлею. Найбільшими купцями вважалися сам цар і його посадовці, в тому числі воєначальники. Рабовласницько-купецька знать відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.Вільні люди, общинники за користування землею, яка вважалася власністю царя, значну частину врожаю віддавали державі. На них покладалося виконання повинностей на користь держави, в тому числі несення військової служби.
Основною продуктивною силою були раби. Іх праця використовувалась на різних промислах, у будівництві, ремісництві, виноробстві, домашньому господарстві. У землеробстві, крім рабської, використовувалася праця вільних селян-общинників. Вони були основними платниками натуральних податків і несли тягар повинностей як на користь держави, так і місцевої аристократії.
Державний устрій. Боспорське царство сформувалося як союз грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності. На чолі держави стояв цар — монарх згаданих племен і архонт грецьких міст. Архонти видавали закони для всього об'єднання античних полісів, хоча кожен із них як незалежне міс- то-держава мав власне право. Отже, щонайменше до ІІІ ст. до н. е. тут зберігалася антична форма правління. Поступова ліквідація залишків автономії і самоврядування сприяла переродженню Бос- порської держави у монархію. За своєю формою Боспор нагадував греко-варварські монархії елліністичного часу.
Державно-політичний устрій у Боспорському царстві римського періоду лишився майже таким, як і за правління Спартокідів. Залежність від Риму передбачала сплату імперії данини ("фо- рос"), комплектування допоміжних військ тощо.
Проте цар Боспору вважався одноосібним правителем, розпоряджався всіма його матеріальними та людськими ресурсами. У руках царя зосереджувалася вища законодавча, виконавча й судова влада і навіть жрецькі функції. При вступі на престол бос- порський цар затверджувався римським імператором, від якого одержував регалії своєї влади — курульне крісло, скіпетр та ін.
Функції центрального управління здійснювало найближче оточення царя. Монарх призначав із середовища вищої придворної знаті різноманітних управителів. Центральний апарат управління становили: міністр палацу, особистий секретар, начальник фінансів, охоронці царських скарбів, скарбниці, керуючий справами релігійних культів, спальник та ін. Для зв'язку із сусідніми племенами й державами при дворі утримувалися перекладачі.
У місцевому управлінні спочатку зберігалося полісне самоврядування у вигляді народних зборів, ради, виборних посад. Але з часом традиції демократичного ладу, які були властиві для грецьких полісів, поступово зникли. Певна автономія була у місцевих племен, що визнали владу боспорського царя. У них залишалися власні царки, або вожді, зберігалися племінний устрій, спосіб життя, родовий побут, звичаї, але вони зобов'язані були сплачувати данину боспорським правителям.
У перших століттях нашої ери за римських часів держава поділялася на округи, управління якими доручалося царським намісникам. Органи місцевого самоврядування ліквідовуються.
Право. Збереглося мало відомостей про боспорське право. Його джерелами були законодавча діяльність царів Боспору, право грецьких міст-держав, звичаї місцевих племен, норми римського права. Право захищало інтереси рабовласників. Воно регулювало майнові відносини, насамперед державної та приватної власності на землю, рабів, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками земель були боспорська знать і місцева аристократія. Землі належали також і храмам. Усі землевласники могли користуватися землею, виконуючи певні службові обов'язки та повинності на користь царя, який вважався верховним власником усіх земель. Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля стимулювали розвиток зобов'язального права, договірних відносин: купівлі-продажу, позики, дарування та ін.
У кримінальному праві найтяжчими злочинами вважалися повстання, змова та замах на життя царя, державна зрада тощо. Каралися й злочини проти особи, власності.
З-поміж видів покарання застосовувалися: смертна кара, конфіскація майна, штрафи. До нас дійшло небагато свідчень про судочинство в Боспорському царстві. Вірогідно, що суд творили цар із своїми наближеними, які зналися на судових справах, і місцеві правителі. Існувала посада судового виконавця.if if if
У першому тисячолітті до нашої ери людство на території України розвивалося дуже нерівномірно. Тут сходилися різні племена й народи. Тому й перші державні утворення, що виникли на українських землях, формувалися в різні часи по-різному. Так, Скіфська держава характеризувалася неподільною єдністю влади та її ж верховною власністю на землю, природні та людські ресурси. На вузькій смузі Чорноморського узбережжя греки-колоністи розвинули полісну цивілізацію, яка поєднувала державну владу й приватну власність, що сприяло демократії вільних громадян.
Виникали й розвивалися економічні та політичні зв'язки між Скіфською державою, грецькими містами-державами, Боспорсь- ким царством і землеробами українського Полісся та Лісостепу. Скіфи-орачі, яких вважають пращурами сучасних українців, становили значну частину населення Скіфської держави. Передові для тих часів грецькі й римські політичні та правові інститути, соціально-економічні й культурні надбання впливали на розвиток ранньослов'янського населення Середньої Наддніпрянщини.