4. БОСПОРСЬКЕ ЦАРСТВО
Найбільшою з античних держав Північного Причорномор'я було Боспорське (Боспор — давньогрецька назва Керченської протоки) царство з центром у Пантікапеї Воно виникло внаслідок об'єднання античних міст-держав на початку V ст.
до н. е. (480 р. до н. е.) й об'єднувало територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря до гирла Дону. Ця держава не була суто грецькою, до неї входили і місцеві племена. Основою економіки Боспорського царства вважалося землеробство, виноградарство 'і рибальство, продукти яких вивозилися морем до Греції та Малої Азії. Розвивалося ремесло, велася торгівля з сусідніми племенами. Значне місце у торгівлі Боспору, як і всіх інших держав Причорномор'я, посідала торгівля рабами. У Танаїсі був навіть невільницький ринок. У міста Боспорського царства імпортували вино, оливкову олію, посуд, тканини, зброю, прикраси (зокрема, ювелірні вироби), предмети мистецтва тощо.Період найбільшого економічного і культурного розквіту припадає на IV—III ст. до н. е. Але у другій половині II ст. до н. е. Боспорське царство охопила гостра соціально-економічна криза, що посилювалася загрозою з боку скіфської держави, яка зазіхала на незалежність Боспору. Водночас посилилася агресія з боку Римської імперії. Царів Боспору затверджували римські імператори, які розглядали його як васальну державу. Проте навала готів і боранів (деякі дослідники вважають останніх предками східнослов'янських полян) у середині III ст. н. е. підірвала економіку Боспорського царства. Завершального удару по Боспору та інших державах Північного Причорномор'я завдали гунни. У зв'язку з посиленням могутності Візантії Боспор у VI ст. увійшов до ЇЇ складу, і Боспорське царство остаточно припинило існування.
Суспільний лад Боспорського царства характеризувався наявністю рабовласників і рабів. До рабовласницької знаті належали цар, жерці, великі землевласники, купці (судновласники, работоргівці), власники великих промислових майстерень, а також воєначальники, що були одночасно великими землевласниками.
Найбільшими купцями вважалися сам цар і керівні посадові особи, у тому числі й воєначальники. Купці користувалися правом безмитної торгівлі. Вільні землевласники повинні були служити у війську і віддавати цареві значну частину свого врожаю, оскільки оброблювана ними земля вважалася царською.Основну робочу силу становили раби, які поділялися на приватновласницьких і державних. Праця останніх використовувалася здебільшого при будівництві оборонних споруд на кордонах держави. Державні раби знаходилися у дещо кращому становищі, ніж приватновласницькі, яких використовували на громадських роботах (наприклад, у промислових майстернях, пекарнях) і в домашньому господарстві. Водночас з рабською працею застосовувалася і праця залежного землеробського населення, яке називалося пелатами. Вони перебували на різних ступенях соціальної залежності, були зобов'язані обробляти землю і віддавати значну частину врожаю тим, хто володів земельними угіддями. Безправне становище рабів і закріпачення пелатів призводили до частих виступів експлуатованих проти рабовласників. У Боспорській державі І—III ст. н. е. почали масово відпускати приватновласницьких і державних рабів на волю, що засвідчувало зародження феодальних відносин. Паралельно з відпуском рабів на волю посилювалася експлуатація залежних напіввільних виробників, від яких боспорські землевласники отримували чимало товарного хліба, що йшов на експорт.
Боспорське царство — це рабовласницька монархія. Тривалий час грецькі міста, які входили до неї, мали певну автономію. У них зберігалися органи самоврядування (народні збори, ради міст, виборні посади). Вони проводили самостійну торгову політику, карбували монету.
Перші три століття н. е. у Боспорській державі спостерігалося намагання до централізації влади. На чолі держави стояв спадковий цар. Функції виконавчої влади здійснювали призначені царем придворні чини: міністр двору, особистий секретар, охоронець царських скарбів, спальник, управляючі селами.
Центральний апарат управління становили керівники окремих відомств: начальник двору, начальник фінансів, охоронець казни, керуючий справами релігійних культів та ін. Для зв'язку з сусідніми племенами і державами при дворі діяв спеціальний штат перекладачів, очолюваний головним перекладачем. На завершальному етапі історії Боспорського царства в умовах залежності від римських імператорів держава поділялася на округи. Ними управляли призначені царем намісники.Боспорське право, як і право скіфської держави та грецьких міст-колоній, частина яких увійшла до • складу Боспорського царства, ретельно захищало інтереси рабовласників. Земля була державною власністю і розпоряджатися нею міг тільки цар. Землі належали також і храмам. Усі землевласники могли користуватися землею, виконуючи певні повинності стосовно царя як верховного власника всієї землі.
Найнебезпечнішими злочинами вважалися: змова проти життя царя, повстання проти царської влади, державна зрада, відносини з політичними емігрантами тощо. За їх вчинення передбачалася смертна кара з конфіскацією майна засудженого. Виконання судових рішень. проводилося судовими виконавцями.