Антонович Афіноген Якович 1848 — після 1912
читав лекції з політичної економії та статистики на Вищих жіночих курсах.
У 1883 захистив докторську дисертацію «Теория бумажно-денежного обращения и государственньїе кредитньїе билетьі» і став ординарним професором.
Редактор газети «Киевлянин» (1883—1884), згодом — видавець «Киевского слова». У 1886 опублікував «Курс политической зкономии» — свої лекції, читані в університеті. У 1892 брав активну участь в реорганізації Державного банку. В 1893 призначений товаришем міністра фінансів, від 1896 — член Ради міністра народної освіти.Економіст, професор Університету Св. Володимира (від 1883), таємний радник, член Ради міністра народної освіти, публіцист. Після закінчення Київської духовної семінарії вступив до юридичного факультету Університету Св. Володимира, який закінчив у 1873 зі ступенем кандидата юридичних наук. Працював у Ново- Олександрівському інституті сільського господарства. У 1877 захистив магістерську дисертацію «Теория ценности». У 1879 надрукував свої лекції «Основания политической зкономии». Від 1882 перейшов до Київського університету доцентом поліційного права, одночасно
Літографований курс лекцій А. Антоновича з поліційного права з дозволом професора на його видання. Тільки з таким дозволом текст вважався «офіційним»
«Мною бьіла сделана ошибка, которая отчасти, может бьіть, по- мешала мне ориентироваться сразу в атом вопросе, ошибка зта заклювалась в том, что я, будучи минис- тром финансов, взял себе в товари- щи профессора Киевского универ- ситета Антоновича. Я сделал ато потому, что Антонович написал по атому предмету докторскую дис- сертацию, а именно о денежном об- ращении.
Зто бьіла одна из тех книг, которую я читал ранее, нежели
будет ли совершена денежная ре-
специально занялся зтим предметом, будучи министром финансов.
Мне казалось, — да так бьіло и в действительности, — что Антонович весьма твердо вьісказьівался за необходи- мость металлического обращения, но я не принял во внима- ние характера, с одной сторони, крайнє неустойчивого, а с другой сторони, грубого и некультурного. Он по своей нату- ре гораздо больше думал о своей мелкой пользе, нежели о том, форма или нет.
Когда Антонович увидел, что не только Петербург, но и вся Россия против атой реформи, то он, конечно, начал вилять, а затем и сам стал вьісказьіваться против атой реформи.
Антонович бьіл недурной человек, порядочньїй русский профессор, но замечательно хитрьій хо- хол; очень маленький по своєму характеру и мировоззрению. В деталях, конечно, он меня сбивал».
Вшпте С. Ю. Воспоминания. Ленинград, 1922. Т.І.С. 78
нодавства. У 1883 очолив кафедру міжнародного права. Від 1905 — декан юридичного факультету. Впродовж 1908— 1913 — директор Київського комерційного інституту.
В 1918—1920 — товариш міністра закордонних справ УНР. Від 1921 в еміграції (Чехословаччина). Працював професором Українського Вільного університету в Празі та в Українській господарській академії в Подєбрадах.
Брав участь у підготовці Статуту російських університетів, проекту Конституції Російської імперії, розробив проект виборчого закону. Автор проекту Конституції УНР та «Програми для складання зводу законів для звільненої України».