2. Правовi акти про оплату працi працiвникiв сiльськогосподарського пiдприємства

1. За сучасних умов, коли основними виробниками сiльськогосподарської сировини i продуктiв харчування є колективнi та державнi сiльськогосподарськi пiдприємства, трудовi

вiдносини щодо оплати працi їх працiвникiв є настiльки

складними, що потребують детального правового регулювання за допомогою законiв, нормативно-правових (пiдзаконних) i локальних правових актiв.

завданням врегулювати суспiльнi вiдносини з питань оплати

працi, врахувати особливостi останньої залежно вiд галузi

сiльськогосподарського виробництва i забезпечити матерiальну заiнтересованiсть працiвникiв у пiдвищеннi рiвня виробничо-господарської дiяльностi, гарантувати за допомогою

правових засобiв права працiвникiв сiльського господарства.

У життi суспiльства та дiяльностi держави вiдносини з питань оплати працi громадян є настiльки важливими, що потребують спецiального прогулювання на рiвнi Конституцiї, де

передбачено, що кожен має право на працю, а це включає

можливiсть заробляти собi на життя працею, яку кожен вiльно обирає або на яку вiльно погоджується, а також на заро\ бiтну плату, не нижчу вiд визначеної Законом (ст. 43).

\ Верховна Рада України 24 березня 1995 р. прийняла Закон

Шро оплату працi". Цей Закон визначає економiчнi, правовi

та органiзацiйнi засади оплати працi працiвникiв, якi на пiдставi трудового договору перебувають у трудових вцщосинах

Правове регулювання оплати працi в СГП 425

iз пiдприємствами, установами, органiзацiями всiх форм

власностi та господарювання i з окремими громадянами, а також сфери державного й договiрного регулювання оплати

працi. Закон спрямований на забезпечення вiдновлювальної

та стимуляцiйної функцiй заробiтної плати.

2. Закон "Про оплату працi" мiстить легальне визначення

основної категорiї iнституту правового регулювання оплати

працi - заробiтної плати. Заробiтна плата - це винагорода,

обчислена, як правило, у грошовому вираженнi, яку власник

або уповноважений ним орган виплачує за трудовим договором працiвниковi за виконувану ним роботу.

працi та господарської дiяльностi пiдприємства.

Стаття 2 Закону визначає структуру заробiтної плати, розмежовуючи її на основну i додаткову. Основна заробiтна плата являє собою винагороду за виконану роботу вiдповiдно до

встановлених норм працi (норм часу, виробiтку, обслуговування, посадових обовязкiв). Вона встановлюється у виглядi

тарифних ставок (окладiв) i пiдрядних розцiнок для робiтникiв i посадових окладiв для службовцiв. Додаткова заробiтна

плата - це винагорода за працю понад установленi норми, за

трудовi успiхи та винахiдливiсть i за особливi умови працi. Вона включає доплати, надбавки, гарантiйнi та компенсацiйнi виплати, передбаченi чинним законодавством. Рiзновидом додаткової заробiтної плати е премiї, повязанi з виконанням

виробничих завдань.

3. Особливе значення має твердження Закону про

мiнiмальну заробiтну плату. Як зазначено в ст. З, мiнiмальна

заробiтна плата - це законодавче встановлений розмiр заробiтної плати за просту, неквалiфiковану працю, нижче якого

не може проводитись оплата за виконану працiвником мiсячну, годинну норму працi (обсяг робiт). Мiнiмальна заробiтна

плата є державною соцiальною гарантiєю, обовязковою на

всiй територiї України для пiдприємств усiх форм власностi та

господарювання. Однак у Законi не передбачено, яким чином

ця правова норма має здiйснюватися, скажiмо, при вирiшеннi

питань оплати працi найманих працiвникiв колективних

сiльськогосподарських пiдприємств i селянських (фермерських) господарств.

426 Роздiл XIX

Законом "Про оплату працi" передбачено правила державного регулювання оплати працi (ст. 8). Держава регулює оплату працi працiвникiв пiдприємств усiх форм власностi та

господарювання через установлення розмiру мiнiмальної заробiтної плати, iнших державних норм i гарантiй, умов i розмiрiв оплати працi працiвникiв установ i органiзацiй, що фiнансуються з бюджету, керiвникiв державних пiдприємств, а

також оподаткуванням доходiв працiвникiв.

Це робиться з урiїхунiпшнм:

- вартiсної величини мiнiмального споживчого бюджету з

поступовим зближенням рiвнiв цих показникiв у мiру стабiлiзацiї та розвитку економiки країни;

загального рiвня середньої заробiтної плати;

продуктивностi працi, рiвня зайнятостi та iнших економiчних умов.

Мiнiмальна заробiтна плата встановлюється в розмiрi, не

нижчому за вартiсну величину межi малозабезпеченостi в розрахунку на одну працездатну особу.

У названому Законi викладено основнi правовi норми

(правила) щодо регулювання трудових вiдносин iз приводу

оплати працi. Застосування цих правових норм щодо працiвникiв сiльськогосподарського виробництва вимагає врахування особливостей (специфiки) цiєї галузi народного господарства.

4. Законом "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство" вперше на такому рiвнi визначаються правовi засади

органiзацiї та оплати працi членiв цього пiдприємства. Вiдповiдно до ст. 19 трудовi вiдносини членiв такого пiдприємства

визначаються цим Законом i Статутом пiдприємства, а громадян, якi працюють за трудовим договором або контрактом, законодавстiюм про працю України. Що стосується вiдносин

щодо оплати працi, то кожне колективне сiльськогосподарське пiдприємство самостiйно визначає форми, системи i

розмiри оплати працi його членiв та iнших працiвникiв. Оплата працi в таких пiдприємствах здiйснюється залежно вiд

кiлькостi та якостi трудового внеску кожного члена пiдприємства i зумовлюється пiдсумковими результатами. Розмiр прибутку, одержуваного в порядку оплати працi, не обмежується.

1(им Законом передбачено також форми оплати працi - грошову i натуральну. Визначенi цiєю правовою нормою правила

Правове регулювання оплати працi в СiТi 427

вiдповiдним чином закрiплюються в Статутi конкретного пiдприємства та в чинних у ньому локальних правових актах про

оплату працi.

Правове регулювання оплати працi працiвникiв державних

сiльськогосподарських пiдприємств здiйснюється вiдповiдно

до положень ст. 19 Закону "Про пiдприємства в Українi".

Згiдно з цiєю правовою нормою пiдприємство самостiйно визначає фонд оплати працi без обмеження його зростання з

боку державних органiв, встановлює форми, системи i розмiри оплати працi, а також iншi види доходiв працiвникiв.

ставки, посадовi оклади як орiєнтир для диференцiацiї оплати

працi залежно вiд професiї, квалiфiкацiї працiвникiв, складностi та умов виконуваних ними робiт.

5. Суспiльно-полiтичне, економiчне, соцiальне i правове

становище колективних сiльськогосподарських пiдприємств е

таким, що кожне з них правомочне регулювати суспiльнi вiдносини з питань оплати працi його членiв через прийняття

його органами самоврядування вiдповiдних локальних правових актiв. За своїм змiстом вони повиннi вiдповiдати Конституцiї України, Законовi "Про оплату працi". Статутовi даного

пiдприємства. З метою забезпечення науково-практичної обгрунтованостi цих локальних правових актiв, зокрема Положення про оплату працi в колективному сiльськогосподарському пiдприємствi, органи державного управлiння сiльським господарством, представницькi органи таких пiдприємств спiльно з прогресивними керiвниками останнiх i

науковцями розробили Рекомендацiї про оплату працi в колгоспах Української РСР, якi були прийнятi Радою колгоспiв

УРСР i схваленi Радою Мiнiстрiв УРСР. Керуючись ними,

кожне пiдприємство розробляє на пiдставi свого статуту i

приймає на загальних зборах Положення про оплату працi в

пiдприємствi. За своєю юридичною природою Рекомендацiї є

рекомендацiйним актом. Це означає, що правила, якi вони

мiстять, не породжують субєктивних прав та юридичних

обовязкiв нi для органiв самоврядування, нi для членiв пiдприємства. Права субєктивного характеру для пiдприємства

та його членiв (а також громадян, якi працюють за трудовим

договором) створюють норми Положення про оплату працi в

конкретному колективному сiльськогосподарському пiдприємствi. Кожне таке Положення як локальний правовий акт е

428 Роздiл XIX

правовою основою для вирiшення трудових спорiв з питань

оплати працi, що виникають мiж правлiнням i членом пiдприємства.

У Рекомендацiях мiстяться пропозицiї, якi, будучи перенесенi в Положення, набувають принципового значення для

належного регулювання i гарантування прав членiв даного

пiдприємства з питань оплати їх працi.

створення фонду оплати працi та визначення нормативiв вiдрахувань до нього, про звязок i взаємозалежнiсть його зростання та пiднесення продуктивностi працi. Варта уваги i така

пропозицiя: якщо внаслiдок стихiйного лиха, неврожаю або

iнших причин не буде одержано запланованого валового доходу i в звязку з цим виникне розбiжнiсть мiж фондом оплати працi та видiленими для цього з валового доходу коштами,

то сума, якої бракує, покривається за рахунок коштiв, одержаних вiд органу страхування на вiдшкодування збиткiв вiд

стихiйного лиха та iнших несприятливих умов. Рекомендацiї

мiстять й iншi правила, спрямованi на забезпечення матерiальної заiнтересованостi працiвникiв колективного сiльськогосподарського пiдприємства у пiднесеннi громадського виробництва та на охорону трудових прав.

6. За сучасних умов у вирiшеннi питання оплати працi в

колективних сiльськогосподарських пiдприємствах певну роль

вiдiграють i рекомендацiї, викладенi в Методичному посiбнику з органiзацiї та оплати працi в колгоспах, радгоспах та iнших сiльськогосподарських пiдприємствах, розробленому з

iнiцiативи Мiнiстерства сiльського господарства i продовольства України в 1991 р. За своїм призначенням i змiстом вiн

має розглядатись як рекомендацiї щодо розроблення i прийняття положень про оплату працi членiв колективних сiльськогосподарських пiдприємств i працiвникiв радгоспiв.

7. Закон "Про оплату працi" пiдлягає застосуванню щодо

осiб, якi працюють у колективному сiльськогосподарському

пiдприємствi на пiдставi трудового договору, контракту або

угоди. Але вiн не мiстить вiдповiдi на запитання: чи поширюється його дiя на членiв КСГПi Оскiльки таке пiдприємство

провадить свою дiяльнiсть па основi поєднання колективної

йласностi, яка належить йому як юридичнiйособi, i приватної

власностi його членiв, то державна влада не правомочна регулювати трудовi вiдносини мiж ним та його членами. Тому

названим Законом регулюються лише трудовi вiдносини, якi

Правове регулювання оплати працi в СiТi 429

виникають, змiнюються i припиняються вiдповiдно до трудового договору або контракту з особами, якi не є членами пiдприємства.

виникають на пiдставi членства у колективному сiльськогосподарському пiдприємствi. Такi пiдприємства взагалi не

згадуються в цьому Законi. Це дає пiдстави вважати, що Закон "Про оплату працi" не поширюється на КСГП та їхнiх

членiв. Та все ж його доцiльно враховувати при розробленнi

та прийняттi Рекомендацiй щодо оплати працi в колективних

сiльськогосподарських пiдприємствах або вiдповiдного Примiрного положення, а також Положення про оплату працi в

кожному такому пiдприємствi.

Зокрема, виходячи зi ст. 43 Конституцiї України про те,

iцо заробiтна плата не може бути нижчою вiд визначеної законом, та положення ст. З Закону "Про оплату працi" щодо

мiнiмальної заробiтної плати, до локальних правових актiв

колективних i державних сiльськогосподарських пiдприємств

слiд включати правову норму про мiнiмальний щомiсячний

заробiток їх працiвникiв - як членiв колективного пiдприємства, так i робiтникiв та службовцiв радгоспу.