3. Правове становище сiльськогосподарського пiдприємства

Головним iнститутом сiльськогосподарського права є iнститут сiльськогосподарського пiдприємства, правове становище якого визначається законодавчими приписами, судовоарбiтражною практикою та виконавчою дiяльнiстю державних органiв.

включає правовий режим власностi, повноваження сiльськогосподарського пiдприємця щодо сiльськогосподарського виробництва, найманої працi, правила передачi пiдприємства з

одних рук в iншi.

Центральне мiсце у системi вiдносин щодо регулювання

сiльськогосподарського пiдприємства займають вiдносини

власностi та користування рухомим i нерухомим майном i,

перш за все, землею. В основi аграрних вiдносин i нинi лежить право приватної власностi, яке бере свiй початок вiд

римського права з його повноваженнями володiння, користування i розпоряджання. Цi положення зберегли своє значення аж до Цивiльного кодексу Наполеона 1804 р. Де у ст. 544

було записано, що власник має право розпоряджатися i користуватися речами найбiльш абсолютним чином.

Однак подальший розвиток вiдносин власностi i перш за

все земельної власностi внiс i суттєвi змiни. Вони повязанi з

визнанням землi особливим обєктом власностi, у використаннi якого належним чином зацiкавлене суспiльство. Такий

розвиток вiдносин призвiв до ряду обмежень. Перш за все законодавець встановив, що власнiсть не повинна використовуватися всупереч закону. Це стосувалося обмежень в публiчних iнтересах, через встановлення сервiтутiв (право проходу,

Проїзду, прогону худоби, право вiд платної реквiзицiї земельної дiлянки для задоволення публiчних iнтересiв), потiм прослiдували обмеження, повязанi з неналежним використанням земель.

- У бiльшостi країн було прийнято закони, якi дозволяли

вилучати або примусово передавати у користування iншим

особам за плату невикористовуванi або неналежним чином

Використовуванi сiльськогосподарськi землi.

землю, використовувати її за призначенням. Невиконання

цих вимог могло призвести до вилучення земель у нсрадивих

господарiв, якi погано обробляли землю, як це передбачено i

662 Роздiл ХХК

зараз в Англiї, Францiї, ФРН та iнших країнах. Поступово було запроваджено обмеження у правi розпоряджання землею,

яке законодавче виражалося в неподiлi, невiдчуженнi, правилах щодо введення обмежень у земельному оборотi, з наданням значних прав державi, аж до її фактичного контролю за

цими процесами.

Аграрне законодавство континентальних країн Європи

почало регулювати способи придбання, спрямування користування, розмiри земель, виходячи з "соцiальної функцiї" земельної власностi. iстотнi змiни вiдбулися у поглядах юристiв

на повноваження земельного власника. З римської трiади

ПОВНОВажеНЬ: ВОЛОДiННЯ ()Ц5 р05Є85iОПi), Користування (]Ц5

иiепоi), i розпорядження (iиа аЬиiепаi iстотне значення почало

визнаватися лише за правом користування i правом розпорядження, оскiльки право володiння, обмежене законодавством, може i повинно здiйснюватися у формi користування.

Володiння ж як пiдстава i титул, на думку багатьох аграрникiв

за кордоном, є або пережитком права феодального землеволодiння i його пiдправлених форм в англосаксонських країнах, або вiдмираючим видом землеволодiння у континентальних країнах - емфiтевзиса, своєрiдною довгостроковою

або постiйною формою оренди землi з правом переважного

викупу її у власнiсть емфiтефтом довiчного або заповiданого

власником.

iз розвитком процесiв агропромислової iнтеграцiї переглядається сама поява сiльськогосподарського пiдприємства. Такий перегляд призводить до визнання основним субєктом

правового регулювання не тiльки сiльськогосподарського пiдприємства, а й агропромислового пiдприємства з поширенням на нього всiх пiльг, призначених для сiльського господарства, промисловiсть вносить у сiльськогосподарське

виробництво свою потужну iндустрiальну базу, великi капiталовкладення, досягнення науково-технiчного прогресу, своєчасну органiзацiю управлiння виробничими процесами, що

справляє великий вплив на весь процес сiльськогосподарського виробництва. У звязку з цим зявляється нова система

виробничо-економiчних i правових вiдносин.

Зарубiжнi юристи-аграрники зазначають, що законодавець

нинi модернiзує юридичнi форми пiдприємства, пристосовує

їх до вимог виробництва i ринку i надає прерогативи власнв

ц i ь

Аграрне право зарубiжних країн

i663

-в-

ка щодо власника землi, оскiльки останнiй не є господарем

одержуваного доходу.

Збiльшення вартостi i значення у сiльськогосподарському

пiдприємствi таких елементiв, як машини, капiтал змiнює

вiдношення до пiдприємства як до землеволодiння за перевагою.

власностi спрямований бiльшою мiрою на захист iнтересiв

власника машин i капiталу. Поєднання в агропромисловому

пiдприємствi промислових, торгових i сiльськогосподарських

функцiй призводить до того, що у цих пiдприємствах поступово втрачається значення специфiки сiльськогосподарського виробництва i його дiяльнiсть наближається до дiяльностi

пiдприємства будь-якого виду i профiлю2.

Визнання в аграрному правi i законодавствi пiдприємства

сiльськогосподарським призводить до поширення на нього

пiльг, установлених державою, оскiльки вважається, що

сiльськогосподарське пiдприємство дiє у несприятливих виробничих (грунто-клiматичних) i економiчних умовах. Визнання специфiки сiльськогосподарського пiдприємства призводить в аграрному правi до визнання необхiдностi спецiального регламентування дiяльностi сiльськогосподарського пiдприємства i встановлення особливих заходiв захисту прав

сiльськогосподарської власностi. iз розвитком товарного характеру сiльськогосподарського виробництва предметом законодавчого регулювання в аграрному законодавствi стає i

сiльськогосподарське виробництво, його окремi сторони i

функцiї. Серед них особлива увага придiляється правому регулюванню використанню земель, регулювання кредитних,

орендних i трудових вiдносин.

Характерною рисою сучасного законодавства, яке регулює

дiяльнiсть сiльськогосподарського пiдприємства, є суворе регулювання дiяльностi сiльськогосподарського пiдприємця.

Воно поширюється на вiдносини в галузi органiзацiї i дiяльностi самого сiльськогосподарського пiдприємства. У сучасних умовах вона детально регламентується особливо у питаннях, що вiдносяться до кiлькостi продукцiї, яка виробляється,

стандартiв i умов виробництва. Аграрне законодавство у цiй

1 Вигеоае А. М. Ьехрiоiiаiiоп аегiсоїе гiаїв iа iеiвiасiопе гесепiв. - Рагiв,

1967.-Р. 10.

2 УогМ АегiсцiШге. - \Уаii1iiiтеЮп, 1973. - Уоi. XXI, № 8. - Р. 19.

664

Роздiл XXIX

галузi спрямоване на стимулювання процесiв спецiалiзацiї i

концентрацiї сiльськогосподарського виробництва в межах

окремих районiв, зон, країни i навiть цiлої групи країн.

Особливiстю сучасного сiльськогосподарського пiдприємства є здiйснення ним поряд з основними сiльськогосподарськими функцiями комерцiйних та iнших функцiй, якi ранiше виходили за межi сiльськогосподарської дiяльностi. До

сфери дiяльностi сiльськогосподарського пiдприємства тепер

входить не тiльки дiяльнiсть в галузi власного землеробства i

тваринництва, а й транспортування, зберiгання i переробка

сiльськогосподарської продукцiї, кредитнi операцiї тощо.

Сфера дiяльностi сучасного сiльськогосподарського пiдприємства включає широке коло питань планування сiльськогосподарського виробництва, фiнансування, органiзацiї управлiння пiдприємством тощо.