2. Конституцiя України i закони основа аграрного права

1. Конституцiя є основоположним законом України, який

мiстить в собi правовi норми, що лежать в основi аграрного

права i аграрного законодавства. Положення Конституцiї України визначають права, свободи та обовязки людини i громадянина, що повною мiрою поширюються i на селян як працiвникiв сiльського господарства у всiх його формах органiзацiї.

власностi. Через систему правових iнститутiв i галузей права

вона забезпечує здiйснення правдержавної приватної власностi на засоби i продукцiю сiльськогосподарського виробництва, окреслює основнi правомочност-колективних i державних сiльськогосподарських пiдприємств i громадян, якi

займаються сiльським господарством.

Конституцiя України в ст. 36 визначає право громадян України на свободу обєднання у полiтичнi партiї та громадськi

органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод i задоволення полiтичних, економiчних i соцiальних, культурних та

iнших iнтересiв. На пiдставi цiєї норми права селяни та iншi

громадяни обєдналися в колективнi сiльськогосподарськi

пiдприємства, сiльськогосподарськi кооперативи, спiлки селян, акцiонернi товариства, агрофiрми та iншi форми сiльськогосподарського виробництва та пiдприємництва.

Конституцiя України визнала землю, її надра, воднi та iншi природнi ресурси обєктами права власностi Українського

народу. Вiд iменi Українського народу права власника здiйснюються органами державної влади та органами мiсцевого

самоврядування (ст. 13). Встановленi в статтi 13 i 14 Конституцiї земельнi правомочностi конкретизовано в Земельному

кодексi України та земельному, аграрному, цивiльному законодавствi.

В Основному Законi (ст. 41) закрiплено три форми власностi: державна, комунальна i приватна. На пiдставi цiєї правової норми здiйснюється право повного господарського вiдання державними сiльськогосподарськими пiдприємствами.

Безпосереднє вiдношення до усiх форм органiзацiї сiльськогосподарського виробництва має ст.

виробничих, сервiсних, заготiвельних, постачальницьких, переробних пiдприємств, товариств, фiрм та обєднань.

2. В Українi основним виробником сiльськогосподарської

продукцiї є колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства.

Україна - єдина держава, що прийняла Закон "Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство". Правовими нормами цього Закону визначено правове становище КСГП як

виробничо-господарського утворення, що поряд з виробництвом продуктiв харчування i сировини для харчової i лег

кої промисловостi виконує неоцiниму суспiльно-соцiальну

функцiю працевлаштування працездатного населення сiл i селищ та вирiшення соцiальних проблем селян похилого вiку.

Цим Законом регулюються вiдносини права членства в

КСГП, вiдносини власностi i паювання майнових фондiв, оплата працi членiв КСГП, основний режим виробничо-господарської дiяльностi, право самоврядування, взаємини держави i колективного сiльськогосподарського пiдприємства, регулюються вiдносини в разi реорганiзацiї або лiквiдацiї

КСГП. Згiдно зi ст. 6 Закону основними завданнями пiдприємства є виробництво товарної продукцiї рослинництва i тваринництва, а також її переробка та iншi види дiяльностi,

спрямованi на задоволення iнтересiв членiв пiдприємства,

трудового колективу i населення України в цiлому.

З метою розширення виробничо-господарської, сервiсної,

заготiвельної, збутової дiяльностi громадян, якi проживають у

сiльськiй мiсцевостi, розвитку пiдприємництва i забезпечення

зайнятостi населення в Українi 17 липня 1997 р. прийнято Закон "Про сiльськогосподарську кооперацiю". Цим Законом

окреслено види сiльськогосподарських кооперативiв, обовязковiсть їх державної реєстрацiї, права та обовязки членiв

кооперативу, правовий режим майна i землi, засади самоврядування, господарська правоздатнiсть кооперативу, розподiл

доходiв, взаємини держави i кооперативу та iн.

В Українi 10 квiтня 1992 р.

чу кооперацiю". Цей Закон визначає правовi, економiчнi та

соцiальнi основи дiяльностi споживчої кооперацiї в Українi.

Споживча кооперацiя становить собою добровiльне обєднання громадян для спiльного ведення господарської дiяльностi з

метою полiпшення свого економiчного та соцiального стану.

Вона здiйснює торговельну, заготiвельну, виробничу та iншу

дiяльнiсть, сприяє соцiальному i культурному розвитку села,

народних промислiв i ремесел. Членами споживчих товариств

є, головним чином, працiвники сiльського господарства.

У Законi "Про сiльськогосподарську кооперацiю" мiститься норма (ст. 4), згiдно з якою дiя цього Закону не поширюється на споживчу кооперацiю.

Правове становище державних сiльськогосподарських пiдприємств (радгоспiв, племiнних господарств) визначається

Законом "Про пiдприємства в Українi" вiд 27 березня 1992 р.

Правовi норми цього Закону визначають правове становище

Джерела аграрного права

всiх типiв i видiв державних пiдприємств. Ст. 1 цього Закону

мiстить визначення державного пiдприємства. Пiдприємство

- основна органiзацiйна ланка народного господарства України, воно є самостiйним, господарюючим статутним

субєктом, має права юридичної особи, провадить свою виробничу дiяльнiсть з метою одержання вiдповiдного прибутку

(доходу).

На рiвнi законодавчого акта визначається правове становище селянського (фермерського) господарства. Цим актом є

Закон "Про селянське (фермерське) господарство", що прийнятий Верховною Радою України вiд 20 грудня 1991 р. iз змiнами i доповненнями, внесеними 22 червня 1993 р. Цей Закон визначає економiчнi, соцiальнi i правовi основи створення та дiяльностi селянських (фермерських) господарств в

Українi. Закон гарантує права громадян на добровiльне створення цих господарств, самостiйнiсть їх господарювання, рiвнiсть з iншими формами господарювання в агропромисловому комплексi, а працюючих у селянських (фермерських)

господарствах - iз зайнятими в iнших сферах народного господарства.

До джерел аграрного права вiдноситься ряд законiв, безпосередньо спрямованих на ведення сiльськогосподарського

виробництва та його окремих галузей.

звертає на себе увагу Закон "Про насiння" вiд 15 грудня

1993 р. Цей Закон мiстить основнi положення, що регулюють

виробництво, реалiзацiю та використання насiння i садивного матерiалу сiльськогосподарських, декоративних, лiкарських та лiсових рослин, на якi затверджено державнi стандарти i правовi вiдносини мiж виробниками та споживачами

насiння i садивного матерiалу, а також охороняє їх права.

Закон "Про охорону прав на сорти рослин" вiд 21 квiтня

1993 р. регулює вiдносини, з приводу одержання, використання, захисту, вiдчуження i припинення дiї права на сорти

рослин в Українi. Закон "Про карантин рослин", який прийнятий ЗО червня 1993 р. У Законi визначено загальнi правовi,

органiзацiйнi та фiнансово-економiчнi основи карантину

рослин, дiяльнiсть державних органiв, пiдприємств, установ,

органiзацiй, посадових осiб та громадян, спрямовану на запобiгання завезенню та поширенню вiдсутнiх на територiї України небезпечних шкiдникiв, хвороб рослин i бурянiв.

Роздiл V

Правовi норми щодо регулювання суспiльних аграрних

вiдносин, повязаних з державною реєстрацiю, виробництвом, закупiвлею, транспортуванням, зберiганням, реалiзацiєю

та безпечним для здоровя людини, навколишнього природного середовища застосуванням пестицидiв i агрохiмiкатiв,

передбаченi в Законi "Про пестициди i агрохiмiкати", прийнятому 2 березня 1995 р. Цей Закон визначає права i обовязки пiдприємств, установ, органiзацiй та громадян, а також

повноваження органiв державної влади i посадових осiб у

данiй сферi.

4. Складову частину аграрного законодавства становлять

акти про тваринництво в Українi. Зокрема, Верховна Рада

України 15 грудня 1993 р. прийняла Закон "Про племiнне

тваринництво", яким визначено загальнi правовi, економiчнi

та органiзацiйнi основи племiнного тваринництва. Ним регламентована дiяльнiсть у галузi племiнного тваринництва, визначено правове становище субєктiв i структур племiнного

тваринництва, встановлено вимоги до племiнних ресурсiв i

основи контролю за їх дотриманням.

5.

тваринництва, забезпечення здоровя тварин, екологiчну безпеку продукцiї тваринництва. Тому Закон " Про ветеринарну

медицину" та iншi закони про тваринництво, зооiнженерiю є

джерелами аграрного права.

Визначною правомочнiстю всiх виробникiв товарної

сiльськогосподарської продукцiї є дотримання ними вимоги

виробляти i реалiзовувати цю продукцiю. Саме цi вимоги визначенi Законом "Про якiсть i безпеку харчових продуктiв i

продовольчої сировини", прийнятим Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. Цим Законом визначено правовi засади забезпечення якостi i безпеки харчових продуктiв i продовольчої сировини для здоровя населення. Ним регулюються

вiдносини мiж органами виконавчої влади, виробниками,

продавцями, постачальниками i споживачами пiд час розробки, виробництва, ввезення на митну територiю України, закупiвлi, постачання, зберiгання, транспортування, реалiзацiї,

використання, споживання i утилiзацiї харчових продуктiв i

продовольчої сировини.

Практика виробничо-господарської дiяльностi субєктiв

пiдприємництва з часу дiї Закону "Про колективне сiльсько

49

Джерела аграрного права

господарське пiдприємство" дає пiдстави вважати, що стосовно таких пiдприємств цей Закон не став ефективним засобом

правового забезпечення їх дiяльностi. Його правовi норми недостатньо спрямованi на забезпечення прав та iнтересiв

пiдприємств у їхнiх взаєминах щодо матерiально-технiчного

забезпечення, встановлення економiчно обгрунтованих цiн

на сiльськогосподарську продукцiю, вироблювану ними, i

сiльськогосподарську технiку, мiнеральнi добрива, отрутохiмiкати та iншi предмети постачання, без яких цi субєкти пiдприємництва в сучасних умовах не можуть господарювати.

Цей акт визначає виробничо-господарську самостiйнiсть i

правоздатнiсть аграрного пiдприємства на рiвнi закону, а також права i обовязки членiв такого пiдприємства, їхнi правовi гарантiї, принципи самоврядування i повноваження представницьких органiв.

встановлено режим власностi пiдприємств, вимоги щодо виробничо-господарських правомочностей пiдприємств як виробникiв-пiдприємцiв, щодо розподiлу доходiв, розширення

майнових, управлiнсько-контрольних, соцiальних прав їхнiх

членiв i/чи учасникiв.

6. Усi учасники аграрного пiдприємства (всiх форм власностi та господарювання) мають справу з використанням землi та iнших природних ресурсiв. Правовий режим, зокрема

землi як головного засобу сiльськогосподарського (аграрного)

виробництва, права та обовязки власникiв i користувачiв

землi, вiдповiдальнiсть за її рацiональне використання, збереження родючостi й екологiчної чистоти регулюються нормами Земельного кодексу України. Цей законодавчий акт є основним джерелом земельного права. Однак у ньому мiстяться

окремi правовi норми, що визначають земельну правоздатнiсть усiх субєктiв афарного пiдприємництва i приватних

пiдсобних господарств. А тому певною мiрою Земельний кодекс України є також джерелом аграрного права.

Джерелами саме аграрного права є Водний кодекс України

та iншi закони, окремi правовi норми яких регулюють виробництво (в тому числi вiдтворення) продукцiї харчування тваринного, зокрема водного походження, розведення хутрових

диких тварин, промислове мисливство тощо.

7. Джерелами аграрного права є закони, норми яких стосуються одночасно аграрних та iнших галузей народного господарства. Зокрема, Закон "Про пiдприємництво", прийня

Джерела аграрного права 51

тий Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. мiстить в собi

важливий принцип виробничо-господарської дiяльностi пiдприємництво. Цим Законом визначено загальноправовi

економiчнi та соцiальнi засади здiйснення пiдприємницької

дiяльностi (пiдприємництва) громадянами та юридичними

особами на територiї України, встановлено гарантiї свободи

пiдприємництва та його державної пiдтримки. Цей принцип

є настiльки загально визначальним, що знайшов своє закрiплення в ст. 42 Конституцiї України. Вiн також включається до

аграрного законодавства.

На всi сфери трудових правовiдносин, включаючи цi вiдносини в сiльському господарствi, поширюються норми Закону "Про охорону працi" вiд 14 жовтня 1992 р., яким визначено основнi положення щодо здiйснення конституцiйного

права громадян на охорону їх життя i здоровя в процесi трудової дiяльностi та регулювання за участю вiдповiдних державних органiв вiдносин мiж власником пiдприємства, установи i органiзацiї або уповноваженим ним органом i працiвником з питань безпеки, гiгiєни працi та виробничого середовища i встановлюється єдиний порядок охорони працi в

Українi.

Такi ж за своїм суспiльним значенням й iншi закони.